Про УКРЛІТ.ORG

утрачати

УТРАЧА́ТИ (ВТРАЧА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., УТРА́ТИТИ (ВТРА́ТИТИ), а́чу, а́тиш, док., перех.

1. Залишатися без когось, чогось (унаслідок різних причин). У світі наживи багатіють промислові й фінансові тузи і, навпаки, стають безробітними і втрачають шматок хліба трудящі маси (Тич., III, 1957, 313); Операція була дуже складна. Хлопчик втратив багато крові (Коп., Земля.., 1957, 51); — Полк, який втратив прапор, — розформовується! Не існуватиме більше! (Гончар, IV, 1960, 58); По степу тут і там паслося справді кілька коней, що в битві скинули або втратили своїх їздців (Мак., Вибр., 1956, 459); // Губити кого-, що-небудь. Ант вдивлявся навкруг,.. втрачав слід, знову знаходив його, знову втрачав (Скл., Святослав, 1959, 15); Явдоха прокинулась і зразу ж згадала, що вже три дні, як вона втратила напрямок [у тайзі] (Донч., III, 1956, 52).

Ні́чого втрача́ти кому — хтось може йти на будь-який риск, оскільки його становище таке погане, що від невдачі не може стати гіршим. На світову арену вийшла нова силаробітничий клас, якому нічого було втрачати, крім власних кайданів (Кучер, Дорога.., 1958, 3); — Життя — нам [робітникам]! Ми не боїмося калюж крові.. Нам нічого втрачати, хіба що кайдани! (Головко, І, 1957, 63).

2. Залишатися без кого-небудь унаслідок його смерті, загибелі. Я не спав три ночі… мене гризе горе, я втрачаю єдину й кохану дитину… (Коцюб., І, 1955, 415); Писати про підпілля — це ж оживляти друзів, боротися з ними поруч і ще раз втрачати, переживаючи з ними їхні смертні муки (Ю. Янов., II, 1954, 86); Журно посходились дітки Обік німої труни: Втратили неньку сирітки (Граб., І, 1959, 136); Вже два роки, як Устина втратила свого чоловіка. І коли хто нагадував про нього, вона починала оповідати, який ладний був до господарства її Стефан (Чорн., Визвол. земля, 1950, 10); // Залишатися без кого-, чого-небудь під час бою, війни. — Позволь мені одночасно з батьком наступати з кіннотою через Літин.. — Ну, добре, — сказав Щорс, — бери [Жмеринку] сам, тільки пам’ятай мою умову: якнайменше втрачай людей (Довж., І, 1958, 178); Вони бігли, як старі фронтовики, пригнувшись, петляючи, відстрелюючись,.. і вони не втратили жодного чоловіка за час свого відступу (Ю. Янов., II, 1958, 220); // Залишатися без кого-небудь через розходження в поглядах, сварку і т. ін. Утратити дівчину через ревнощі.

3. Частково або повністю позбуватися яких-небудь своїх якостей, особливостей, ознак стану і т. ін. Плакала [Маланка], що робить на чужих, що сохне, втрачає силу (Коцюб., II, 1955, 13); Військові кораблі, даленіючи, втрачали чіткість обрисів, зливалися кольором з морськими хвилями (Дмит., Обпалені.., 1962, 212); Через жахливу подію, що трапилася з ним [Євгеном] у лісі, він утратив будь-які ознаки хоробрості (Донч., VI, 1957, 23); Українська «Енеїда» не втратила в російському перекладі своїх барв, свого звучання (Рильський, IX, 1962, 107); Двері за його спиною нараз розчинилися. Директорів погляд, утративши свою привітність, зупинився на комусь ззаду Ігоря (Шовк., Людина.., 1962, 276).

Бага́то втрача́ти (втра́тити): а) позбуватися чогось значного, істотного. Цитати із дум та з пісень без музичного їх оформлення, тобто без мелодії, а в думах ще й без супроводу кобзи, багато втрачають (Рильський, IX, 1962, 205); б) пропускати щось цікаво, важливе. — Ви були в Москві? Ні? Багато втратили!.. (Л. Укр., III, 1952, 600); — Ви багато втратили, Терезко, що не були з нами вчора. Ми бачили стадо олениць (Томч., Готель.., 1960, 255); Втра́тити па́м’ять див. па́м’ять; Втрача́ти (втра́тити) терпі́ння (терпе́ць, терпели́вість, терпли́вість) див. терпі́ння, терпе́ць, терпели́вість; Втрача́ти [свій] спо́кій див. спо́кій; [Не] утрача́ти (утра́тити) [оста́нню] наді́ю див. наді́я; Утрача́ти (утра́тити) лю́дський о́браз див. о́браз1; Утрача́ти (утра́тити) мо́ву — від хвилювання, розгубленості і т. ін. на якийсь час позбуватися здатності говорити. Сахно.. довго не могла опанувати свого хвилювання.. Вона просто втратила мову (Смолич, І, 1958, 60); Тоді, як інженер усіх питав: — Хто на машину? — він розгубився враз, притих, утратив мову, як на гріх (Дор., Три богатирі, 1959, 51); Утра́чати (утра́тити) свідо́мість (прито́мність) — непритомніти, зомлівати. Данилко не дочекався санітарки.. Він стомився і знову утратив свідомість (Панч, Синів.., 1959, 105); При кожному порусі почувається такий біль, що вона мало не втрачає притомність (Бурл., М. Гонта, 1959, 248).

&́9651; Утрача́ти (утра́тити) керува́ння

див. керува́ння.&́9671; Втра́тити со́вість (сумлі́ння) див. со́вість, сумлі́ння; Втрача́ти (втра́тити) ро́зум див. ро́зум; Го́лову втрача́ти (втра́тити) див. голова́; Не втрача́ти гру́нту [під нога́ми] див. грунт; Утра́тити тя́му див. тя́ма; Утрача́ти (утра́тити) вла́ду над собо́ю — губити самовладання; Утрача́ти (утра́тити) пра́во сло́ва див. сло́во; Утрача́ти (утра́тити) смак див. смак.

4. Марнувати, гаяти, проводити без користі (час). Як досвідчений командир в армії, Кримський не втрачав жодної хвилини часу (Ле, Опов. та нариси, 1950, 183); Транспортер підведено зарані. Ото б і починать тепер у дружньому старанні, щоб часу не втрачать дарма (Дор., Три богатирі, 1959, 44); — Діжду весни, піду на заробітки. Там, може, знайду добре місце, то й вас переведу… — А як же не найдеш? — на це йому.. Мотря. — Літо втратиш… (Мирний, І, 1949, 134).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 520.

Утрачати, чаю, єш, сов. в. утратити, чу, тиш, гл. Терять, потерять, утрачивать, утратить. Житя своє втрачу. Гол. Не лізь у чуже, щоб не втратив своє. Посл. Лиха година, як убогий утрате корову, а багатий дитину. Ном. № 13494.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 366.

вгору