СПО́КІЙ, спо́ко́ю, ч.

1. Відсутність руху і шуму; нерухомість, тиша. Тепла розкішна ніч вкривала землю й розливала спокій на усе, що животіло й дихало на землі (Н.-Лев., VII, 1966, 214); [Голос покликача:] Народе римський, спокою просить суд! (Сурми. Галас помалу втишується) (Л. Укр., II, 1951, 530); І крики, і рев, і жалібне мукання наповнили тиху світло-зелену поляну. Щез спокій, потопталася трава (Хотк., I, 1966, 137); В лісі було тихо, ніщо не порушувало його спокою й величі (Скл., Святослав, 1959, 14).

2. Стан душевної рівноваги, відсутність хвилювань, сумнівів, клопотів і т. ін. За собою життя веселе, розкішне, без праці, без клопоту; перед собою — вбоге доживання віку,.. гірка турбота, замість спокою (Мирний, І, 1949, 370); Її повні, трохи бліді щоки спахнули рум’янцем, в тихих очах світились спокій та щастя (Коцюб., І, 1955, 69); Блаженна радість розливалася в Юринім єстві — такий схвильований патетичний спокій (Смолич, II, 1958, 99); Я хочу бути спокійний, я прагну спокою. Щоб не ворухнулась ані моя спустошена думка, ні мої важкі солдатські чоботи (Кол., На фронті.., 1959, 5).

Дай (да́йте) спо́кій — вигук, що виражає вимогу перестати що-небудь робити, говорити і т. ін. [Люнця:] Тинцю! Чого ти причепилася до мене? Дай мені спокій, прошу тебе! (Фр., IX, 1952, 429); — Дай ти мені спокій з тим хазяйством, — одказав Ясь (Н.-Лев., І, 1956, 304); Обпали мене три баби, доконче в руку цілувати. — Лишіть! Дайте спокій! (Март., Тв., 1954, 207); Да́ти спо́кій: а) (кому) забезпечити спокійне існування, привести в стан душевної рівноваги. Люди мені так обридли, що ще й досі з трудом переношу їх, і тільки безлюддя дає мені спокій (Коцюб., III, 1956, 310); б) (кому, чому) облишити, не турбувати. Бачачи, що ця справа така болюча для нього, я дав спокій і не розпитував подробиць (Коцюб., III, 1956, 330); Ну, я дам спокій сій розмові, а то щось дуже довго виходить, а вже пора кінчать (Л. Укр., V, 1956, 133); Ремо дав йому спокій поміркувати (Досв., Гюлле, 1961, 87); в) перестати. Вчора від рання до полудня дощ дав спокій (Л. Укр., V, 1956, 343); Загуби́ти (згуби́ти, втрача́ти, втра́тити і т. ін.) [свій] спо́кій — жити в постійних турботах, клопотах, в тривозі і т. ін. Того дня, коли Павло знайшов троянду в чагарниках, він загубив свій спокій (Томч., Готель.., 1960, 36); Він давно вже згубив свій спокій, давно його не стало, аж із тієї темної ночі, як він під гамазеями був (Гр., І, 1963, 257); Чим ближче було до пилипівки, тим більше Маланка втрачала спокій. Не давала спокою й Гафійці (Коцюб., II, 1955, 29); Лиша́ти (лиши́ти) в спо́ко́ю див. лиша́ти; Ма́ти спо́кій див. ма́ти²; Не дава́ти (не да́ти) спо́ко́ю кому — турбувати, тривожити, переслідувати кого-пебудь. У хаті півень був, здоровий та горлатий, Челядкам він спокою не давав (Гл., Вибр., 1951, 117); — З землею, значить,— знову подав голос хазяїн, якому Наталчина земля, видно, не давала спокою (Гончар, II, 1959, 219); Ми ішли походом бойовим, Не давали ворогу спокою (Шер., Життя.., 1947, 62); Багато думок не дають спокою Тарасові (Ів., Тарас. шляхи.., 1954, 203); Не зна́ти; (не ма́ти, не дава́ти собі́) спо́ко́ю — жити в напруженні фізичному й моральному. — От тепер і старій Мотрі таки спочинок буде, а то сердешна мати не знала спокою ні вдень, ні вночі… (Мирний, І, 1949, 355); Маланка не мала спокою. Чутки про землю ожили з весною, наче посходили з зіллям укупі і з ним розростались (Коцюб., II, 1955, 42); Нема́ (нема́є, не було́, не бу́де) спо́ко́ю кому — хто-небудь зазнає турбот, клопотів, прикростей, тривоги і т. ін. Немає Мотрі спокою й у церкві: і там її не спускають з очей (Мирний, І, 1949, 137); Залишився Гордій удвох із Мотрею при своєму наймолодшому синові — Денисові. Та не було їм ні спокою, ні затишку на старість: вдався Денис безжалісним, лінивим, грубим і злодійкуватим (Тют., Вир, 1964, 240); Нема́ (нема́є) спо́ко́ю від кого — кому-небудь доводиться зазнавати турбот, тривог, переслідувань від кого-небудь. — А тепер — немає нікому спокою від нього [стражника] (Мирний, IV, 1955, 358); — Вертитесь, нечистий вас носить! І тут мені немає від вас спокою! (Довж., І, 1958, 78); Оберіга́ти спо́кій див. оберіга́ти.

3. Повний відпочинок, бездіяльність. Нічого не читаю, хоч книжок і газет — скільки хочеш. Просто потребую спокою і самоти (Коцюб., III, 1956, 404); Положили мене днів на 2-3, думають, що перестане боліти [нога], як побуде в спокою (Л. Укр., V, 1956, 253); [Юрченко:] Стало погано. Серце. (Ховає ліки). Потім. Зараз найголовніше для хворого — спокій (Дмит., Драм. тв., 1958, 559).

Вихо́дити (ви́йти) на спо́кій — відходити від справ, переставати працювати. — Та хутко старий наш дяк виходить на спокій, тоді буде тобі місце (Вовчок, VI, 1956, 245); Ві́чний (вікові́чний) спо́кій: а) за релігійними уявленнями — спокійне життя в раю після смерті. — Подайте милостинку убогому каліці за спасення своєї душі, за вічний спокій своїх родителів [батьків]… (Н.-Лев., VII, 1966, 135); [Річард (Чутно орган, грає Requiem.. Сідає коло вікна і слухає):] О!.. відгук раю? Він обіцяє вічний спокій… спокій, та й годі… (Л. Укр., III, 1952, 122); б) смерть. Не думала [стара] про рай, а тільки ревно благала, щоб її діти не засівали землю слізьми, хай він [бог] пошле їм просте селянське щастя, а їй хоч і зараз вічний спокій (Стельмах, І, 1962, 33); Іти́ (йти, піти́, одхо́дити, одійти́ і т. ін.) на спо́кій (до спо́ко́ю): а) іти відпочивати. Все на спокій, на спочивок йшло по музиках (Вовчок, І, 1955, 170); * Образно. Сонце одходило до спокою, червоним світом обдаючи землю (Мирний, III, 1954, 92); б) помирати. Мажит Гафурі пішов уже на спокій. Але перед смертю своєю він шаблю ненависті класової молодшому поколінню поетів передав (Тич., III, 1957, 249).

4. Уміння володіти собою; витримка. Лежали запорожці коло возів і, попихкуючи люльками, з убивчим спокоєм дивилися на місто. Деякі грали у шахи (Довж., І, 1958, 241); — Перш за все — спокій,— сказав дзвінко наш командир (Ю. Янов., І, 1958, 91); — Товариші,— сказав він спокійно, і тільки незвичайна блідість обличчя показувала., якого зусилля волі коштує йому той спокій і стриманість (Гончар, III, 1959, 117); // Урівноваженість, стриманість характеру, натури. На виду у діда старечий спокій, а проте — гострий огняний погляд, котрий прикривали.. одстобурчені брови (Мирний, І, 1954, 165); Його сірі очі променіють тихим світлом, на блідому виду й високому чолі спокій і погорда… (Коцюб., І, 1955, 333); Тонко вигнуті брови [дівчини] то гостро хмурилися, то лагідно розбігались, надаючи одразу всьому обличчю виразу спокою, задоволення й сердечності (Гончар, III, 1959, 320).

◊ Олімпі́йський спо́кій; Спо́кій олімпі́йця — надзвичайна врівноваженість, незворушність, стриманість. Керманичі вовтузять коло керми, щось підтесують, ладнають. Тепер тільки зрозумів я олімпійський їх спокій (Хотк., II, 1966, 396); — Зате на роботі [у Валерія Івановича] спокій олімпійця! — зауважила Марися (Гончар, Бригантина, 1973, 59).

5. Відсутність війн, громадських безпорядків, хвилювань і т. ін.; мир, порядок. Спокій буде на землі, як не стане паліїв війни (Укр.. присл.., 1955, 437); Треба спішити, доки спокій. Барикади ще не викінчені (Фр., VI, 1951, 156); Поки не було Гущі, в селі був спокій. Що тут казати. Гуща і Прокіп збунтували народ (Коцюб., II, 1955, 96); Ми — за мир і спокій, за те, щоб цвів наш сад в красі своїй по всій землі… (Сос., Вірші, 1954, 36); // Спокійне, тихе життя. На нього війнуло.. тим знайомим теплом їдальні,.. ситим спокоєм, який до вподоби був жінці і дратував Антона (Коцюб., II, 1955, 285); Ця весна відчутніше потривожила наман-ганський урівноважений спокій (Ле, Міжгір’я, 1953, 25); Ви ніде Легкого не шукаєте спокою. То ж сам народ у руки вам кладе Народного поета чисту зброю (Рильський, II, 1960, 167).

Іди́ в спо́кої (спо́ко́ю), заст.— побажання щасливої дороги тому, хто відходить, від’їжджає. [Руфін:] Прощай, Семпронію. [Прісцілла:] Іди в спокою (Л. Укр., II, 1951, 477); Спо́кій тобі́ (вам), заст.— привітання з побажанням жити без хвилювань, клопоту і т. ін. [Тірца (повертаючись іти від них):] Спокій вам, сестри! [Жінки:] І тобі спокій! (Л. Укр., II, 1951, 150).

6. Філософська категорія, що відображає відносну нерухомість, сталість предметів і явищ навколишнього світу. Всі тіла перебувають у відносному русі; кожен спокій, який спостерігаємо ми, є відносний (Фізика, І, 1957, 80).

7. бот. Стан рослини, при якому припиняється її ріст. Темпи змін у насінні або у вегетативному органі протягом періоду спокою.. визначаються природою рослини і умовами зовнішнього середовища (Овоч., 1956, 32).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 560.