УСУ́НЕНИЙ¹, УСУ́НУТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до усу́нути¹. Жінка [в царській Росії] була усунена від участі в громадсько-політичному житті (Рад. суд на охороні прав.., 1954, 3); // усу́нено, усу́нуто, безос. присудк. сл. [Зорін:] Де Грабчак?.. [Степан:] Хіба ви не знаєте? Його вже усунуто з посади старшого… (Баш, П’єси, 1958, 124).

УСУ́НЕНИЙ² див. всу́нений.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 504.