УРІ́ЗАТИ¹ див. урі́зувати¹.

УРІ́ЗАТИ² див. врі́зувати¹.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 478.

Урізати, жу, жеш, гл.

1) Отрѣзать, обрѣзать. Жениться пробі, а хліба врізать не вміє. Ном. № 13778. З лихого торгу хоч поли врізавши. Ном. № 1972. Сього пальця вріж — болить, і того вріж — болить. Чуб. І. 246. Урізав вовкові хвіст. Чуб. II. 127.

2) Ударить. Та як уріж її (кулаком) по виску. Мнж. 34.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 351.