УРОСТА́ТИ¹ (ВРОСТА́ТИ), а́є, недок., УРОСТИ́ (ВРОСТИ́), те́, док., діал.

1. чим. Заростати. Стала стежка травкою вростати, Я не стала милого стрівати (Щог., Поезії, 1958, 122); Гори вже ті травою зеленіють, уросли садками густими (Вовчок, І, 1955, 180).

2. З’являтися, виростати. Хто побачить було вербу тую, то кожен спитає, як вона вросла тут сама, поміж дубів величних (Вовчок, І, 1955, 338); На тім місці уросла би квітка біла (Хотк., II, 1966, 121).

УРОСТА́ТИ² див. вроста́ти¹.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 481.

Уростати, таю, єш, сов. в. урости, ту, теш, гл.

1) Вростать, врости. В землю вросла. Ном. № 9404.

2) Виростать, вырости, возростать, возрости. Виростав з того визнаття гнів його на Галю. МВ. (О. 1862. І. 84).

3) Заростать, зарости. Стала стежка травою вростати. Щог. В. 69. Простружу дороженьку к святій неділонці, — травицею вросте. Мил. 193.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 353.