Про УКРЛІТ.ORG

вростати

ВРОСТА́ТИ 1 (УРОСТА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., ВРОСТИ́ (УРОСТИ́), ту́, те́ш, док. 1. Рости в глиб чого-небудь. Хміль, березка чіплялись за його [бузку] тонкі гілки, лізли угору, спускалися униз, уростали у землю і знову піднімалися вгору (Мирний, IV, 1955, 16); На крутих схилах п’ялися вгору берізки, міцно вростали в глиняний грунт розлогі дубки (Десняк, Десну.., 1949, 386); На тому стирчаку ще десь узялись ялини; вони вросли в зазубні і стирчать голі, без гілля (Н.-Лев., II, 1956, 415); * У порівн. Саїд Алі стояв, немов уріс у землю (Ле, Міжгір’я, 1953, 16).

2. перен. Органічно входити в кого-, що-небудь. Я розглядаю ніжну лінію шиї, м’який виріз на грудях.. Знаю, що пальці у рукавичках — як пелюстки, троянди. Все воно укладається в мене, вростає, наче роками я його бачив і милував (Коцюб., II, 1955, 419); Аня стримано зітхнула.. Слова старої матері вростали в її свідомість швидко і чіпко (Ряб., Жайворонки, 1957, 171); Кожний великий поет тому великий, що коріння його страждань і блаженства глибоко вросли в грунт суспільності й історії (Мал., Думки.., 1959, 21).

3. перен. Заглиблюватися в землю, у сніг; осідати. Перед ними [палацами] безсило горбився і вростав у землю грибом старовинний замок (Тулуб, Людолови, І, 1957, 6); 3 підвітряного боку негайно ж виростали замети снігу, і машини щільно вростали в ті замети (Ле, Право.., 1957, 250); Над самою водою висіла тут величезна скала [скеля], немов хата, вся вросла в кам’яну кручу (Фр., III, 1950, 10); * Образно. Сестра — то була мала , а то, од братового добра, аж у землю вросла (Номис, 1864, № 9404).

ВРОСТА́ТИ2 див. уроста́ти 1.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 761.

вгору