УРО́КИ (ВРО́КИ), ків, мн., етн. За марновірними уявленнями — наслання хвороби кому-небудь поглядом. Марина сказала, що дівка від уроків занедужала (Л. Янов., І, 1959, 40); Пішла Єлена до баби. Понесла признаку — сорочку стару Олексину. Баба почала шепотіти.. — Вроки! А наврочила білєва [білява] молодиця (Хотк., Довбуш, 1965, 10).

◊ Вилива́ти (ви́лити, ви́лляти) уро́ки див. вилива́ти.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 481.

Уроки, ків, м. Сглазъ. Мил. 33. Виливали переполох, вмивали од уроків. Кв. Від уроків і Бог не заховає. Ном. На бджолу уроки нападуть. Мнж. 152. Ум. Уро́ченьки. Ув. Уро́чища. Вишептати уроки-урочища. Мнж. 152. У гуцуловъ въ ед. ч.: уро́чище. Шух. І. 210.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 352.

уро́ки див. навро́ки.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 613.