УРА́ЗА¹ (ВРА́ЗА), и, ж., заст. Рана. [Ігуменя:] Ми ж тебе хворого до себе прийняли, коло тебе ходили, врази твої гоїли. А ти от чим нам за се заплатив? (Мирний, V, 1955, 115); Птиця упала, травою побігла, Вразу забула свою (Щог., Поезії, 1958, 299).

УРА́ЗА² див. вра́за¹.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 473.

Ураза, зи, ж.

1) Рана, больное мѣсто. Роскопирсала ті врази, що глибоко крилися в серці. Мир. ХРВ. 258.

2) Оскорбленіе, обида. Ум. Уразка. За сю уразку я визиваю тебе на чесний поєдинок. Стор. МПр. 10.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 349.