ВРА́ЗА¹ (УРА́ЗА), и, ж., заст. Несправедливо заподіяна образа, прикрість. Вона ніколи не зносила врази й зневаги від братів і сестер (Коб., II, 1956, 306); [Рогач:] Та тут, як бачу, опріч сивовусих дідів, тільки блазні? [Глоба:] Боляче дошкуля, хвалю! [Деркач:] Митець на вразу! (Кроп., V, 1959, 166).

ВРА́ЗА² див. ура́за¹.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 758.