УПУСКА́ТИ¹ (ВПУСКА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., УПУСТИ́ТИ (ВПУСТИ́ТИ), ущу́, у́стиш, док., перех.

1. Не могти втримати, випускати з рук, даючи можливість упасти. — Мені приносили їсти — я [хоч був сліпий] не дозволяв нікому допомогти, обливався гарячим супом і чаєм, упускав на підлогу котлету і їв її потім з піском (Ю. Янов., II, 1954, 78); Маріора як держала горщик у руках, так і впустила його додолу, почувши звістку (Коцюб., І, 1955, 215); Опанас.. поліз поставити глечик на полицю й упустив з рук, глечик упав, розбився, і мед розлився по долівці (Григ., Вибр., 1959, 151); // Переставати тримати. Він раптом упустив мою руку, спинився проти мене і, певно, вдивлявся в моє обличчя. Було темно (Сміл., Сашко, 1954, 191); // Безсило опускати вниз. Альоша вийшов на вулицю і, впустивши на груди голову, побрів у порт (Мик., II, 1957, 202).

◊ Упуска́ти (упусти́ти) з рук — те саме, що Випуска́ти (ви́пустити) з рук (див. рука́). [Палажка:] Шукай вітра в полі! Що з рук упустила — попрощайся з тим навіки (Мирний, V, 1955, 252); Як тепер вона [Левантина] не вийде, він [Роман] подумає, що вона й зовсім одкинулась од його, та й облишить усе. І впустить вона з рук те, що могла б мати (Гр., II, 1963, 269).

2. Виявляючи неуважність, недогляд, невміння і т. ін., давати кому-небудь можливість втекти, зникнути. — Хто його [коня] одв’язував? То твої діти їздили по дворі та й упустили його (Н.-Лев., II, 1956, 374); Уперше за своє життя падишах упустив дичину, і вепр промчав повз нього, ламаючи сухий хмиз і кущі (Тулуб, Людолови, II, 1957, 361); * Образно. Упустила я долю, упустила щастя. Та вже ж його не піймаю (Укр.. лір. пісні, 1958, 270).

Не упуска́ти з оче́й — те саме, що Не випуска́ти з оче́й (див. випуска́ти). Що то вже за молодиця була красовиця!.. Змалювати б таку та дивитись, не впускаючи з очей, та самому всміхатись на ту красу сміливу та веселу (Вовчок, І, 1955, 243).

3. Не уміти, не встигати скористатися доброю нагодою, слушним моментом для чого-небудь. От-от озимі, посіяні на корм, особливо на Півдні, досягнуть такого стану, коли можна буде де косити, а де випасати на них худобу. І тут важливо не упустити момент (Рад. Укр., 2.IV 1961, 1); // Не скориставшись вчасно, втрачати що-небудь. [Горніг:] Ти таки свого нігде не впустиш, що казати. [Віганд:] Хто дбає, той має (Л. Укр., IV, 1954, 224); // Не уміти втримати кого-небудь біля себе. [Мальванов:] Вашим Сергійком вся країна пишається. [Таня:] Моїм… Не зуміла я його «моїм» зробити. Упустила (Коч., II, 1956, 71).

4. Не надавати значення чому-небудь. У великому господарстві не можна упускати і такої невеликої галузі, як бджільництво (Рад. Укр., 18.І 1954, 3).

УПУСКА́ТИ² див. впуска́ти¹.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 471.

Упускати, каю, єш, сов. в. упустити, щу, стиш, гл.

1) Впускать, впустить. Юрка одного впустили, а вся хата загорілася. Ном.

2) Ронять, уронить. Впустила додолу гребінця. Мет. 167. Буду пити через силу і краплі не впущу. Мет. 63.

3) Упускать, упустить, выпустить. Упустила долю, упустила щастя, та вже й не піймаю. ЗОЮР. II. 238. Ой впустила голубонька, да вже й не піймаю. Мет. 65.

4) Опускать, опустить. Оце як упустите мене в колодязь, то держіть віровку. Рудч. Ск. І. 102.

5) При инкрустированіи: вставлять, вставить въ дерево металлъ и пр. Шух. І. 306, 309.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 349.