ВПУСКА́ТИ і (УПУСКА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., ВПУСТИ́ТИ (УПУСТИ́ТИ), впущу́, впу́стиш, док., перех. 1. до кого — чого, у що й без додатка. Давати можливість, дозволяти в’їхати, увійти куди-небудь. Антей одчиняє хвіртку і впускає Федона (Л. Укр., III, 1952, 433); — Карім, зачиніть двері і не впускайте нікого… (Ле, Міжгір’я, 1953, 174); Свята брама одчинилась. Козака впустили (Шевч., II, 1953, 36); Трохим Іванович пішов провідати її на світанку, але його не впустив до хворої старий фельдшер (Шиян, Гроза.., 1956, 97); * Образно. Дарма впустив у серце він образу (Гонч., Вибр., 1959, 250); // Давати можливість чому-небудь проникати кудись. Вранці Ладимко, широко розчинивши вікна, впускав .морозне повітря й робив півгодинну зарядку (Руд., Остання шабля, 1959, 188); Для нормальної роботи двигуна внутрішнього згоряння в його циліндри необхідно своєчасно впускати свіжу горючу суміш (Автомоб., 1957, 43); // Вливати потроху, маленькими дозами. Так вона ще три дні пролежала мовчки, тільки водиці моя Явдошка ложечкою у рот упускала (Барв., Опов.., 1902, 116); При постійній сльозотечі.. впускають в очі кминні краплі (Лікар. рослини.., 1958, 42).
◊ В одно́ ву́хо (одни́м ву́хом) впуска́ти (впусти́ти), а в дру́ге (дру́гим) випуска́ти (ви́пустити) — неуважно слухати; легковажно ставитися до сказаного. — А про ту заморську нісенітницю, то я в одно ухо впускала, а в друге випускала, та й зовсім-таки не знаю (Вовчок, Я, 1955, 104).
2. Втикати, всаджувати що-небудь гостре в щось. А ніщо так у його [Морозенка], як зуби! Наче голочки, ..він як кусає ними, то впускає в тіло (Мирний, IV, 1955, 291); Одна бджола вдарилась в його щоку і впустила жало (Н.-Лев., III, 1956, 23); // Роблячи укол, впорскувати що-небудь. Щоб розбурхать свої слабкі нерви, вона впускала собі морфій в ліве плече (Н.-Лев., IV, 1956, 229).
ВПУСКА́ТИ2 див. упуска́ти 1.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 756.