УЛИВА́ТИ¹ (ВЛИВА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., УЛИ́ТИ (ВЛИ́ТИ), уллю́, уллє́ш; мн. уллю́ть; док., перех. Ллючи або ллючись, обливати, заливати що-небудь. Кров, що вливала руки,.. холоділа (Вовчок, І, 1955, 325); // перен., рідко. Охоплювати, огортати чим-небудь (звичайно світлом). Місяць світить наді мною, Стріхи приязно влива (Граб., І, 1959, 319).

УЛИВА́ТИ² див. влива́ти¹.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 430.

Уливати, ваю, єш, сов. в. улити, уллю́, уллє́ш, гл.

1) Вливать, влить. Влив йому в рот живущої води, він і ожив. Рудч. Ск. І. 128.

2) Обливать, облить, полить. Влита слізьми. МВ. (О. 1862. І. 81). Треба землю крів’ю влить, щоб почала, вона родить. Щог. Сл. 4.

3) Убѣгать, убѣжать быстро. Пес уливав. Вх. Зн. 73.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 334.