ВЛИВАТИ 1 (УЛИВА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., ВЛИ́ТИ і ВВІЛЛЯ́ТИ (УЛИ́ТИ, УВІЛЛЯ́ТИ), увіллю́, увіллє́ш і уллю́, уллє́ш, док., перех. 1. Лити що-небудь кудись, у середину чогось. Багатим та скупим вливали Розтопленеє срібло в рот (Котл., І, 1952, 135); Ми кинулись вливати фізіологічний розчин, глюкозу, кров (Ю. Янов., II, 1954, 13); Він побіг до сусідів і сказав, що Явдоха впала і не встає. Сусіди прибігли в хату, розціпили Явдосі рота і влили води (Тют., Вир, 1964, 367); Сьогодні я чомусь не п’янію, хоч уже ввілляв у себе не один келех ризького бальзаму (Речм., Твій побратим, 1962, 197); * Образно. І в кожну пісню увіллю Весь жар, всю кров мою (Олесь, Вибр., 1958, 193).
2. перен. Викликати якесь почуття, настрій, вселяти думку. Надія заспокоює серце, душу, вливає в серце радість із степовим повітрям (Н.-Лев., III, 1956, 316); Тарас Шевченко вливав у серця своїх земляків віру в те, що настане такий час, коли оживуть степи, озера (Тич., III, 1957, 488); Ся промова відразу влила в зібрання бадьорий, живий настрій (Фр., VII, 1951, 433).
3. перен. Уводити, вносити щось до складу чого-небудь. Письменники Радянської України прагнуть повно влити свої творчі зусилля у всенародний труд будівництва комунізму (Літ. газ., 11.III 1959, 2); Влити картки в картотеку.
ВЛИВА́ТИ2 див. улива́ти 1.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 704.