УКРА́ЇНА, и, ж., заст. Територія уздовж меж держави, біля її краю. [Завада:] Чи судили її? Якби судили, то було би чутно, адже Самбір не така далека укра́їна (Фр., IX, 1952, 346); Воєвода Свенелд не раз говорив, що мир для Русі страшніший нині від брані, що на українах своїх і в полі Русь проливає крові більше, ніж на брані (Скл., Святослав, 1959, 52).

УКРАЇ́НА, и, ж., заст. Країна, край. Ой по горах, по долинах, По козацьких українах Сив голубонько літає, Собі пароньки шукає (Укр. нар. пісні, 1, 1964, 328); Блукав наш предкопращур козак Савлук по горах, по долинах, по усяких українах, шукаючи — чого, я не знаю, та, може, і сам козак Савлук не знав (Вовчок, VI, 1956, 219); Він на всі козацькі україни за лицаря знаний, а вона зросла в степу, як трава (Панч, Гомон. Україна, 1954, 34).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 422.

Україна, ни, ж.

1) = Країна. Прибудь, прибудь, мій миленький, з україн далеких. Н. п. Ой по горах, по долинах, по широких українах, ой там козак похожає. Н. п.

2) Украйна, Малороссія — страна, заселенная украинскимъ народомъ, Так звана по письменські Мала Россія, а по народньому Україна. К. XII. 116. Зажурилась Україна, що нігде прожити: гей витоптала орда кіньми маленькії діти. АД. І. 73. Як із день-години зчинилися великі війни на Україні. АД. II. 3. Та немає лучче, та немає краще, як у нас на Вкраїні: та немає ляха, та немає пана, немає унії. АД. ІІ. 49. Паша дума, наша пісня, не вмре, не загине, — от де, люде, наша слава, слава України. Шевч. 46. Настав инший порядок на Вкраїні, як почали князьки-Русь її оберегати, з неї собі данину брати і своєю, Руською землею її називати. К. (О. 1861. IX. Исторія України. 86). Ум. Українонька, україночка. О. 1862. IX. 109; 1861. IX. 9.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 330.

Украї́на = Вкраї́на —

1) країна, держава в Східній Європі, основне населення якої становлять українці; непроста історична доля українських земель відбита в народному вислові: «Біда Україні — і відтіль гаряче, і відсіль боляче»; сама ж земля не кожному, хто на ній жив, була однаково прихильною, тому казали: «Україна одному до границь його ланів, а другому від колиски до гробу серед злиднів»; особливу сторінку в історії України становить період Козаччини; саме про козацьку Україну кажуть: «Пішов на Вкраїну, на степи, на вольні землі»; про рідний благодатний край кажуть: «Но! З долини в долину та на свою Україну!»; оспівана в народних думах та піснях; слово вперше згадується в літопису під 1187 р.: коли помер князь Володимир Глібович Переяславський, «за ним україна много постона» (дуже жалкувала); Петро І вживає назву Україна в трактаті: «Хоча Туреччина мала претензії на Україну по обох берегах Дніпра», а також називає наш народ українським у відомій фразі: «Український народ дуже розумний, але це нам може бути не дуже корисним». На Вкраїні добре жити, мед і вино пити (М. Номис); Нема на світі України, немає другого Дніпра (приказка); Зажурилась Україна, що нігде прожити: гей витоптала орда кіньми маленькії діти (пісня); Поставили Морозенка на Савур-могилу: — Тепер дивись, Морозенку, на свою Вкраїну! Вся ти єси, Україно, славою покрита, Тяжким горем, та сльозами, та кров’ю полита! (пісня); Ще не вмерла Україна, ні слава, ні воля (П. Чубинський); Наша дума, наша пісня Не вмре, не загине; От де, люде, наша слава, Слава України (Т. Шевченко);

2) (з малої літери) країна, край; див. ще уді́л, усо́биця. Прибудь, прибудь, мій миленький з україн далеких (пісня); Ой по горах, по долинах, по широких українах, ой там козак походжає (пісня); Ой по горах, по долинах, По козацьких українах Сив голубонько літає, Собі пароньки шукає (пісня); Ой буде нас [вдовиних дітей], нене, по горах, по долинах, Ой буде нас, нене, по всіх українах (пісня).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 610-611.