УСО́БИЦЯ, і, ж. Те саме, що міжусо́биця. Справді, се [село Тухля] була величезна гірська криївка,.. але такі були в тих часах ненастанних війн, усобиць і нападів майже всі гірські села, і тільки дякуючи тій своїй неприступності, вони змогли довше, ніж подільські села, охоронити своє свобідне, староруське громадське життя (Фр., VI, 1951, 22); В.. творі [«Поученье»] Мономах закликав своїх синів припинити князівські усобиці (Іст. УРСР, І, 1953, 79); // рідко. Взагалі ворожнеча, незгоди, чвари. — Чого ж ви сієте усобиці у своїй рідній хаті? Га? Щоб повстав брат на брата, син на батька? (Кол., Терен.., 1959, 353).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 492.

Усобиця, ці, ж. Усобица. Кріваві всобиці гамуєш. К. Псал. 144.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 357.

усо́биця = міжусо́биця — незлагода, внутрішній розбрат, війна між якими-небудь суспільними групами або особами в державі (перев. у феодальній); у Київській Русі — це незгоди між удільними князями, що послаблювали державу і поступово призвели до її розпаду; усо́биця, уді́л, украї́на — слова, близькі за структурою і первинним значенням — «кожний за себе, кожний за свою долю (частку), кожний за свій край (землю)».

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 613.