ТІЧО́К, чка́, ч.

1. Зменш. до тік.1. Працювали обидва завзято. До снідання все скінчили, щоправда — лишилось іще тічок постругати (Головко, II, 1957, 244).

2. Утоптане, вирівняне місце. Тічок під нею [вишнею], як і завжди, насипаний білим піском, стіл вискреблений (Сенч., Опов., 1959, 76).

◊ Ду́ти (поду́ти) тічо́к — пробувати силу в боротьбі, в бою. «Дми ж тічок», — Загримав Змій (Манж., Тв., 1955, 176).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 150.

Тічок, чка, м. Ум. отъ тік. Вообще місто утоптанное или выравненное, напр. мѣсто собраній молодежи, мѣсто боя и пр. Шейк. Був на тім місті тічок і ноги були повибивані на піску, — видно було, що тут борюкались і лежали. Павлогр. у. Поїхали вже на той тічок, де їм саме з змієм биться. Мнж. 42. Дути, подути тічо́к. Пробовать, попробовать силу въ бою. Мнж. 31.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 267.