ТІК, то́ку, ч.

1. Розчищене місце, спеціально підготовлений майданчик надворі або в приміщенні для молотьби, очищення і просушування зерна. Чіпка на току, коло хліба порається: молотить та віє та околот в’яже… (Мирний, I, 1949, 240); Ціпи влад токотіли по току: так-так-така!.. так-так-така! (Гр., II, 1963, 426); Перейшовши через ясний двір і вступивши на тік у темну клуню, Дарка одразу не могла розгледіти, де сидів батько (Л. Укр., III, 1952, 637); Маленький двір під тік постругано, біля повітчини старенької — стіжок початий (Головко, II, 1957, 19); Серед поля виднілась довга будова, крита важкою шапкою соломи. Низ її просвічувався. То критий тік (Збан., Над Десною, 1951, 189).

2. Скирти, стіжки, ожереди і т. ін., що стоять на такому місці. Козаки підпалили Єреміїн тік. Безліч довгих ожередів та стіжків нового, тільки що звезеного хліба запалали разом (Н.-Лев., VII, 1966, 207).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 136.

I. Тік, то́ку, м. Токъ, расчищенное мѣсто для молотьбы. У нас кругом токи, спирти, засіки повні. К. Псал. 320. Добулась, мов сова на току. Ном. № 4008.

II. Тік, то́ку, м. Растопленный жиръ. Пироги в тоці. Шейк.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 265.

тік (зменшено-пестливі — точо́к, тічо́к) — розчищене місце, спеціально підготовлений майданчик надворі або в господарському приміщенні для молотьби, очищення і просушування зерна; стіжки, скирти, ожереди і т. ін., що стоять на такому місці; окраса доброго господарства та ознака заможнрого господаря, тому кажуть: «Дурний тік без хазяїна, а хата без хазяйки», «Коли буде критий тік, то не пустуватиме засік», «Добрий був би тік, якби не тік»; тік асоціюється з полем бою, тому «олов’яний горох на залізнім току молотити» означає воювати, а вирази ду́ти тік, підміта́ти тік, підда́ти (поду́ти) тічка́ означають підготовлятися до бою, пор. в «Енеїді» І. Котляревського: «Там Еленор з червоним Ликом… пробралися подуть тічок»; у «Слові о полку Ігоревім» «на тоці життя кладуть, віють душу од тіла»; за народним повір’ям, на місці току не можна будувати хату, — «бо буде добро так розвіватися, як пашня з лопати»; очевидно, ще з княжих часів тік служив місцем ігрищ, двобоїв, судилищ, а в дохристиянські часи — місцем тризнищ; у весільній обрядовості тік як місце молотьби набуває дещо еротичного характеру. Як гопак — він мастак, а як на тік — він утік (приказка); Добулась, мов сова на току (М. Номис); На чиєму току молотять, тому й хліб возять (прислів’я);

2) тільки точо́к — застаріла назва базару, де торгують поношеними речами; товчок. Ой там на точку, на базарі, жінки чоловіків продавали (пісня);

3) тільки точо́к — у дохристиянські часи — земляне підвищення, на яке клали стоси дров, а на них померлого (разом зі зброєю, їжею, різними речами, худобою), трохи далі — труп дружини і все це підпалювали, а після спалення присипали землею; так справлявся у східних слов’ян поховальний обряд.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 597.