ТЯЖ, а́, ч.
1. Ремінь або мотузка, що з’єднує верхній кінець голоблі з віссю переднього колеса для вирівнювання руху екіпажа.
2. Велике дерев’яне кільце, яким з’єднують плуг і колішню.
3. Частина м’язів, за допомогою якої вони з’єднуються з кістками і приводять їх у рух; сухожилля. Кожний клітинний тяж відокремлюється від іншого кровоносними капілярами (Вибр. праці О. О. Богомольця, 1969, 41).
4. заст. Вагітність.
Зайти́ у тяж — завагітніти; У тя́жі (тяжу́) — вагітна. Інша молодиця у тяжу знидіє, зчорніє.., а ця ще краща робиться (Дн. Чайка, Тв., 1960, 82); Яке-то воно [дитя] миле, гарне, маленьке, як-то приємно коло нього ходити, але зате вже ж і берегтися треба, особливо в тяжі (Хотк., II, 1966, 44).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 342.