ТРУНКО́ВИЙ, а, е. Стос. до трунку (див. тру́нок¹). Сліпа, нездоланна любов заарканила дівчину, як сарну, за шию і вела своєю, відомою лиш їй одній тропою, до великої перемоги, до трункового згубу (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 307).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 298.

Трунковий, а, е. Относящійся къ напиткамъ.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 289.