Про УКРЛІТ.ORG

тратити

ТРА́ТИТИ, тра́чу, тра́тиш, недок., перех.

1. перев. із сл. марно, даремно. Витрачати, розтрачувати (гроші). — Не годиться сих грошей марно тратити. Тяжко він їх заробляв (Барв., Опов.., 1902, 256); І він почув, якась завина [вина] ухопила його за серце від тих згадок, якась пекуча згага запекла. Йому шкода стало грошей, що він тратить оце (Мирний, III, 1954, 285); [Андрій:] Я думаю, що коли людина тратить гроші, щоб дивитись на те, чого не тямить і тямити не може, то се марний перевод грошей (Л. Укр., III, 1952, 721); // Використовувати, вживати (перев. марно) що-небудь для чогось, на щось. Не трать, куме, сили, спускайся на дно! (Укр.. присл.., 1963, 46); Я пишу поволі, трачу багато часу (Коцюб., III, 1956, 138); Легше б згинути враз було в борбі [боротьбі], Аніж тратити день за днем в журбі… (Граб., І, 1959, 343); — Не для того ми за тим деревом їздили за тридев’ять земель, щоб тратить та марнувати його по-дурному (Тют., Вир, 1964, 119).

◊ [Ма́рно, даре́мно і т. ін.] тра́тити по́рох — даремно говорити, робити що-небудь, без потреби витрачати на щось свої сили, енергію тощо. — У мене, наприклад, всі корови високоудійні.. А ви нас.. викликали серед ночі, агітуєте, накачуєте. Тратите порох, ламаєте, як ото кажуть, двері… (Ряб., Жайворонки, 1957, 28); [Макар:] Іди, Оксано. Я з Артемом хочу поговорити. Не трать пороху, на шахті завтра про це скажеш (Корн., II, 1955, 147); Папі́р тра́тити див. папі́р; Слова́ ду́рно (даре́мно, ма́рно) тра́тити див. сло́во.

2. Втрачати кого-, що-небудь, позбуватися когось або чогось. Вона [удова] усе старіла, слабіла, все більш тратила міць і прудкість (Вовчок, І, 1955, 314); Я так би хотіла Вас ще зовсім здоровим побачити, що не трачу сії надії (Л. Укр., V, 1956, 79); Біда, хто тратить сон і апетит, Кому життя немов бурлацькі лями, На кого скрізь чигають вовчі ями І жалить сумніву дрібний москіт (Зеров, Вибр., 1966, 65); // Марно проводити (час, життя тощо). «Там десь милий чорнобривий По полю гуляє, А я плачу, літа трачу, Його виглядаю..» (Шевч., І, 1963, 60); Трачу літа в лютім горі і кінця не бачу, Тільки тоді і полегша, як нишком поплачу (Пісні та романси.., II, 1956, 5); // Ронити, лити, проливати (сльози). А я, юродивий, на твоїх руїнах Марно сльози трачу (Шевч., І, 1963, 223); — Не плач, нене: дурно сльози тратиш,сказав батько Пугач (П. Куліш, Вибр., 1969, 136).

◊ Тра́тити вла́ду над собо́ю — втрачати здатність володіти собою; Тра́тити го́лову — те саме, що Го́лову втрача́ти (див. голова>́). «Дивна жінка ота моя мама!міркував Адась, чвалаючи гостинцем до Львова.Я голову трачу, весь мов розбитий.., а вона тілько тепер відзискала спокій..» (Фр., VII, 1951, 183); Тра́тити го́лос — утрачати здатність говорити (внаслідок хвилювання, простуди тощо). Боязливіші, викликані до таблиці, тратили голос, тратили пам’ять вивченого (Фр., IV, 1950, 224); Тра́тити ро́зум див. ро́зум; Тра́тити терпели́вість (терпли́вість) див. терпели́вість.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 238.

Тратити, чу, тиш, гл.

1) Расходовать, проживать, тратить. Сам бачу, що худобу трачу. Шейк. Що тобі у руки не дай, усе тратиш. Канев. у.

2) Терять, губить. А я плачу, літа свої марно трачу. Чуб. V. 1. Служба вільность тратить. Ном.

3) Казнить, лишать жизни. Гн. І. 57. Вдовин-синонька тратити гадають. Гол. Була дівка така. І вона мала четверо дітей…. ті діти тратила. Гн. II. 127.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 279.

вгору