МЕЖА́, і, ж.

1. Лінія поділу якої-небудь території; границя (у 1 знач.). Перемірявши город, вони розділили його вздовж пополовині й позабивали на межі кілки (Н.-Лев., II, 1956, 354); Оцей і той райони — сусідні райони. А між ними межа, кордон ніби, границя (Вишня, І, 1956, 383); // Лінія, що поділяє землі або води суміжних держав; кордон. Протікає цей Іпель десь там на півночі Угорщини на межі з Чехословаччиною, поміж горами та лісами (Гончар, Новели, 1954, 38); Кораблі йшли понад межею нейтральних вод (Кучер, Чорноморці, 1948, 42); // Лінія (умовна), що розділяє між собою якісь частини поверхні. Комісія не змогла злокалізувати філоксеру, не пустити її за межу звісних уже комісії філоксерних вогнищ (Коцюб., І, 1955, 223); // Зорова лінія, що відділяє що-небудь від чогось. Зараз, коли він вперше побачив перед собою гуртик самотніх задумливих тополь ген-ген, на межі землі і неба, — схвилювався так, наче зустрів зненацька в незнайомім краю когось знаного з дитинства (Гончар, II, 1959, 45); // перен. Уявна точка на сонячній орбіті, що поділяє лінію орбіти на відрізки відповідні до ранку, дня або вечора. Ой вже сонечко яснеє та стало на межі, Освітило акерманські турецькії вежі (Л. Укр., І, 1951, 18); Сонце йде за вечірню межу (Перв., II, 1948, 81); // між чим і чим, чого і чого, перен. Границя поділу, розрізнення яких-небудь явищ, предметів тощо. Я і сам знаю, що не можна провести межу між живим і мертвим (Коцюб., II, 1955, 362); В XV-XVI ст. у багатьох випадках важко визначити межу між українською і білоруською літературами (Іст. укр. літ. І, 1954, 61); Мускулів буяння неутомне Праці й свята межі перетне (Рильський, І, 1960, 295).

2. Вузька цілинна смуга між полями, що є водночас і польовою стежкою або шляхом. Микола з товаришами мандрував з села, та не шляхом, а просто через поле межами (Н.-Лев., II, 1956, 195); Вони лячно зиркнули на панську землю, наче боялися, що з пшениці на межу от-от вискочить сам Гальванеску (Смолич, І, 1958, 54); * Образно. Колись у веселі ставки заглядали з гір столітні дуби та граби, свідки слави козацької, а тепер їх унучата обступили рівною межею ті зелені яри (Н.-Лев., І, 1956, 153).

◊ Межу́ переора́ти кому — перешкодити комусь у його справах. Тішиться з себе [хвалько], який то він здатний в бога вродився: і пану догодив, і собі межі не переорав (Вовчок, VI, 1956, 277); Торува́ти межу́ — прокладати шлях до нового. Чий вік минув за працею, як днина, Сліпим братам торуючи межу… Перед тими я стану на коліна, Героям тим подяку я зложу! (Граб., І, 1959, 175).

3. тільки мн., перен. Простір, обмежений чим-небудь. Вона, бідна невільниця, замкнена в тісних межах свого подвір’я (Коцюб., І, 1955, 287); З’єднавшись з Росією в межах єдиної Російської держави, Україна була врятована від поневолення шляхетською Польщею і поглинення султанською Туреччиною (Рильський, III, 1956, 16); У V ст. Західна Римська імперія впала під спільними ударами повсталих трудящих мас і германських племен, які вторглися в її межі (Іст. СРСР, І, 1957, 26); Далеко за межами країни відомі методи електрозварювання і апаратура інституту імені Є. О. Патона (Рад. Укр., 17.І 1959, 6); // Проміжок часу, обмежений якими-небудь строками. В межах десяти хвилин; // Обсяг, ступінь чого-небудь. Арифметику у межах цілої лічби він добре вивчив ще як був писарем (Гр., І, 1963, 244); Часом не вгадати, Як розмовляєш із дитям, Межі наївності в дитяти (Рильський, II, 1946, 75); Межі впливу Шевченка на українську поезію визначити майже неможливо, бо відчувається він і понині (Вітч., 3, 1963, 151).

4. чого, чому і без додатка, перен. Допустима норма чого-небудь дозволеного. Кожний ступінь у розвитку науки додає нові зерна до цієї суми абсолютної істини, але межі істини кожного наукового положення відносні, будучи то розсовувані, то звужувані дальшим ростом знання (Ленін, 14, 1949, 117).

5. перен. Останній, крайній ступінь. Є в житті людини, і в житті цілих народів така межа, за яку ніяк не можна відступати, не втративши гідності (Коз., Гарячі руки, 1960, 89); Найміцніший сплав сталі має межу витривалості, критичну грань (Чорн., Красиві люди, 1961, 73); // Кінець, край чого-небудь. Нема краю можливостям природи-матері, як нема межі людському розуму (Довж., III, 1960, 69); — Люба наша молодь мила, щастя світить вам без меж! (Тич., II, 1957, 327); // Найвищий вияв якого-небудь почуття. Майорять жовто-блакитні прапори. На трибуні інтелігент у пенсне. Пафос досяг межі: — Хай живе! (Довж., І, 1958, 44).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 666.