ТОЛОКУВА́ТИ¹, у́є, недок. Бути толокою, гуляти (про землю). Всі городи поорані, лиш мій толокує (Коломийки, 1969, 214); Вона заміряла з агрономом клин під ярові, сперечалася з дідом Кушкою, яке поле нехай толокує, а на якому посіяти люцерну (Мушк., Чорний хліб, 1960, 145).

ТОЛОКУВА́ТИ², у́ю, у́єш, недок., заст. Працювати толокою (див. толо́ка²). Як толокують, то гарно й убираються (Барв., Опов.., 1902, 146).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 181.

Толокувати, ку́ю, єш, гл.

1) землѣ: быть подъ паромъ. Два рази ореться, а третій толокує. Лебед. у.

2) Работать толокою. Г. Барв. 146.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 273.