Про УКРЛІТ.ORG

тихо

ТИ́ХО.

1. Присл. до ти́хий 1, 3, 5-8. — Увійди та одпочинь, дитино,промовив хтось тихо й поважно (Вовчок, I, 1955, 10); Хлопці трохи помовчали, але перегодя знов почали балакати спершу тихо, а далі все голосніше, а потім зовсім голосно (Н.-Лев., II, 1956, 265); У вікна знову стрепетом б’ється пісня, і від неї тихо бринять нижні шибки (Стельмах, І, 1962, 577); Баба лежала вже тихо і спокійно щось говорила до себе, наче крізь сон (Коцюб., II, 1955, 274); — Треба ж мені посидіти тихо, а то знову крісло зломлю (Ю. Янов., II, 1958, 62); У загоні батько налигав телицю і вивів.. А мати підійшла до неї й тихо гладила рукою (Головко, II, 1957, 121); Пливе ніч любо, тихо, славно; Від мук забулася земля (Граб., І, 1959, 202); Так і дожив він до восьмоготихо та мирнодесятка (Зеров, Вибр., 1966, 358); Огонь не догорів, А тихо пригаса (Рильський, ІІ, 1946, 141); Йому вподобались здорові сиві очі, що тихо сяли з-під довгих вій (Коцюб., І, 1955, 23); Дехто мріє: вік свій тихо Й лагідно прожити (Воскр., Цілком.., 1947, 51); Аж ось і сам старий іде З ціпочком тихо попід тином: Носив у го́род шапличок Продать (Шевч., II, 1963, 365); Співали солов’ї в кущах. Тихо плинула Воронеж-ріка (Довж., І, 1958, 488); // Без розмов, співу і т. ін.; мовчки. Тихо йшли вони [новобранці] , не співали, не доносив вітер прощального співу родині. (Л. Укр., III, 1952, 568); Вона випровадила його далеко за село.. і тихо, без слів прощалася з ним (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 20); Господарка поставила чайник, філіжанки, а потім принесла хліба і сала. Ми тихо трапезували. (Досв., Вибр., 1959, 73).

Сиді́ти ти́хо див. сиді́ти.

2. у знач. присудк. сл. Про тишу, про відсутність голосних звуків. Вже в хатах все поснуло, всюди стало тихо, тільки годинник на стіні цокав, мляво й ліниво гойдаючи маятник (Н.-Лев., І, 1956, 118); В класі тихо, що чути, як муха летить (Свидн., Люборацькі, 1955, 112); Тихо на селі. Навіть собак не чути (Головко, II, 1957, 353).

3. у знач. присуд., сл., у сполуч. із. сл. на душі, на серці. Про етап душевного спокою. Вже після першої розмови з Марусею їй стало на душі якось тихо і лагідно (Добр., Очак. розмир, 1965, 30).

4. у знач. присудк. сл. Про спокійне мирне жпття; про відсутність соціальних струсів, зіткнень і т. ін. У всякого своє лихо, І в мене не тихо; Хоч не своє, позичене, А все-таки лихо (Шевч., І, 1963, 336); Ніхто не хоче прямо мірятись силою! Всюди тихо, хоч умирай… (Мирний, 1, 1949, 183); Все буде, як було досі тихо і мирно, бо щоб у нього хто зважився, одібрати землю… У нього? Ха-ха! (Коцюб., II, 1955, 395).

5. у знач. присудк. сл. Про відсутність вітру. День бог дав жаркий, і вітерець не дмухне — тихо (Вовчок, 1, 1955, 8); Тихо в лісі: повітря не дихне, ніщо не шеберхне, жадна рослинка не схилиться, не злякає маленької комашки (Коцюб., І, 1955, 35).

6. у знач. виг. Уживається як заклик до мовчання, додержання тиші. — Тихо,каже пані.Подивимось, що вона робить. Стали вони підкрадатись… (Вовчок, І, 1955, 46); — Що, Павле, вбивати збираєшся? Підожди, встигнеш,сказав Щорс і раптом перекрив гвалт голосним.: — Тихо!!! Натовп зразу притих (Домк., І, 1958, 205); // Уживається як заклик до обережності. [Максим:] Цить, Галю, тихо! Світло погаси мерщій, Та й гайда звідціль хутчій! (Кроп., II, 1958, 94); — Тихо, синочки, не хитайте човна… (Довж., І, 1958, 331).

Ти́хо (ти́хо-ти́хо), як (немо́в і т. ін.) у ву́сі (в у́сі): а) про повну тишу, про відсутність будь-яких звуків. — Хто то? — почулося з різних кутків, і зразу стало тихо, як у вусі (Мирний, IV, 1955, 112); Саранчук.. наче тягар важкий, що ледве доніс оце, впустив.Погані вісті! — І стало в кімнаті тихо-тихо, як в цсі (Головко, II, 1957, 325); б) про відсутність найменшого вітру; б) про відсутність сварок, бійок і т. ін. — Коли та сварка була, а ви все згадуєте й досі. Тепер на вашому кутку, хвалити бога, як у вусі тихо… (Л. Янов., 1, 1959, 83); Ти́хо, хоч мак (ма́ком) сій див. мак.

ТИХО… Перша частина складних слів, що відповідає слову ти́хий у 1 знач., напр.: тихоголо́сий, тиходзво́нний; у 4 знач., напр.: тихобере́жний; у 6 знач., напр.: тихозо́рий; у 8 знач., напр.: тиходу́мний і т. ін.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 132.

Тихо нар.

1) Тихо, негромко.

2) Тихо, медленно. Місяць тихо плавле. К. Псал. 163.

3) Тихо, спокойно. І світ ясний невечірній тихо просіяє. Шевч. А ні хмариночки, та тихо, та любо, як у раї. Шевч. Ум. Тихенько, тихесенько. Прокинеться, — тихесенько в осоки питає. Шевч.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 264.

вгору