ТИНЯ́ТИСЯ, я́юся, я́єшся, недок., розм.
1. Ходити сюди-туди без певної мети й напрямку; бродити, блукати де-небудь. Чіпка сидів на триніжку. Порох тинявся з кутка в куток. Обидва мовчали (Мирний, І, 1949, 248); Бідолашне се чадо мов не при собі по його подвір’ю тиняється. То сюди Настусенька прийде, то знов туди метнеться (Барв., Опов.., 1902, 453); Розтривожений, він до самого ранку не склепив очей і, тільки стало світати, вийшов на подвір’я. Сусідові теж, мабуть, не спалося, бо він уже тинявся по двору (Панч, В дорозі, 1959, 132); // Довгий час ходити, бродити, перебувати де-небудь. Двері рипнули і в хату увійшов тихо Микита. — І де хоч ти там тиняєшся? — зразу повернулася до його Настя, — не бачиш, що тут таке чиниться? (Вас., І, 1959, 288); Це був відомий і досвідчений прокуратор і крючкодер, який вже років з тридцять тинявся по судах (Тулуб, Людолови, II, 1957, 141); // Ходити, їздити куди-небудь без особливого бажання або результату. Погінщики, брудні і сердиті, в мокрих брезентових плащах,.. тинялися від хати до хати з погнутими відрами і міняли молоко на корм худобі (Тют., Вир, 1964, 460); // Блукати без догляду (про тварин). В Морозовій квартирі завжди тинялося більше десятка різноманітних, зажерливих, крикливих котів (Собко, Біле полум’я, 1952, 161).
Із кута́ (кутка́) в кут (куто́к) тиня́тися див. кут, куто́к; Тиня́тися без ді́ла (дарма́) — марно гаяти час, байдикувати. Мені шаноба скрізь була, Бо я без діла не тиняюсь (Гл., Байки.., 1959, 115); Щоб дарма не тинялася Оленка, без діла не була, не нудьгувала, мати її засадила за веретено (Горд., Заробітчани, 1949, 23); Тиня́тися мов (немо́в, як) неприка́яний див. неприка́яний.
2. Переходити, переїздити з одного місця в інше; провадити мандрівний спосіб життя. [Микола:] Та що ж ти за чоловік? [Петро:] Як бачиш: бурлака на світі; тиняюсь од села до села (Котл., II, 1953, 26); Вже мало не рік тинявся Селім перськими пустелями і горами і марно благав, щоб відпустили його до Каффи (Тулуб, Людолови, І, 1957, 418); // Вештатися, блукати по світу, не маючи власної хати й засобів для існування. Роззуте, голе та слабе Тиняється хлоп’я. — Що з дому вигнало тебе? — Звернувсь до його [нього] я (Граб., І, 1959, 479); — А що ж, Мотре, — каже її мати, — іди [заміж]! Хоч хата своя буде, хоч не тинятимешся на старість, як от я, стара… (Мирний, І, 1949, 133); Прекрасний новеліст і сатирик Лесь Мартович тинявся все життя обірваний і напівголодний (Козл., Відродження.., 1950, 78).
◊ Без пристано́вища тиня́тися див. пристано́вище; Тиня́тися по (в) на́ймах (по заробі́тках) — служити в наймах, ходити на заробітки. Їм усім здавалось, що вони не жили, а тільки животіли на чужині, тиняючись в наймах по усяких місцях (Н.-Лев., II, 1956, 255); Марія, обливаючись слізьми, оповідала йому про свій сором несвітський, про те, як вона з дитиною малою, боячись вернутись додому, тинялась по наймах (Коцюб., І, 1955, 146); Тиня́тися попідти́нню (по́під тина́ми) — жити не дома, ночувати просто неба, жебрачити. Пішла тинятись попідтинню, Аж поки, поки не дійшла Аж до Голгофи (Шевч., II, 1963, 370); — А все, кажу, шкода дівки. Пропаде ні за цапову душу! Почне тинятися попід тинами, на ногах зогниє! (Мирний, III, 1954, 218); Тиня́тися по сві́ту — бувати в різних місцях; мандрувати. — Самому остогидло вже бурлакувати й тинятись по світу (Н.-Лев., VI, 1966, 82); Про бажання оспівати просту людину наших днів говорить і вірш [М. Рильського] про дядюшку Тодося, що колись тинявся по світу, шукаючи долі і щастя (Криж., М. Рильський, 1960, 68); Тиня́тися по товариша́х (сусі́дах і т. ін.) — шукати притулку в товаришів, сусідів і т. ін. Якийсь час я жив на кредит у наборщика [друкаря] пок. Данилюка, тинявся по товаришах (Фр., XVI, 1955, 368); Три ночі мусив тиняться по сусідах. Добре, що лікар нагодився та розтлумачив їй, що це таки я, а не сатана (Баш, На землі.., 1957, 79); Тиня́тися по чужи́х [лю́дях]; Тиня́тися між чужи́ми [людьми́] — жити і працювати в чужих людей, у наймах. Вона як стала, як глянула — чи ж пізнати її було! От наче довго та довго тинялася по чужих та разом несподівано родину усю свою знайшла — заспокоєна та радісна (Вовчок, І, 1955, 230); Мотря, вмиваючись сльозами, стала ганьбити сина.. — Чи тобі не соромно? чи тобі не гріх?… мене на старість пустив по чужих людях тинятись… (Мирний, І, 1949, 321); [Бурлака:] Бачите, я йшов додому спочивати, на старість надоїло мені між чужими людьми тинятися (К.-Карий, І, 1960, 45); Тиня́тися по чужи́х хата́х — жити в чужих людей. — Через сіни у їх зайва хата… Чого Параска буде по чужих хатах тинятися? Тут, дома, їй і покійніше, і безпечніше (Мирний, IV, 1955, 51); — Хіба я не знаю, що й Ви бідуєте, тиняючись по чужих хатах (Коцюб., І, 1955, 42); Тиня́тися по шинка́х (по корчма́х, з ши́нку до ши́нку, з корчми́ в корчму́) — пиячити. — Він i з людьми не знається, все б по шинках тинявся! (Мирний, III, 1954, 229); — І чоловік він добрий, богобоящий, не гордий; часом вряди-годи вип’є з нами по чарці, але не п’янствує, не тиняється по корчмах (Н.-Лев., III, 1956, 9); От так жила я літ двадцять. І не жила, а хилялась, Із коршми [корчми] в коршму тинялась (Фр., X, 1954, 211).
3. Ідучи, хитатися, похитуватися (від утоми, хвороби тощо). Другий же брат Пандаром звався І вищий од верстви здавався, Та в’ялий, мов верблюд, тинявсь (Котл., І, 1952, 238); Хлопець ледве сунеться, тиняється, але ми вже й не кажемо йому нічого — аби йшов. — Очі, — каже, — злипаються… (Хотк., І, 1966, 167).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 114.