НЕПРИКА́ЯНИЙ, а, е, розм. Який не знаходить собі місця, притулку; який не знає, що робити, чим зайнятись. Кинув він усе та й утік до Києва, ізгоєм став, неприкаяною людиною, без роду й племені (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 147); Роксолана никала по господі неприкаяна (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 454).

◊ Як неприка́яний (перев. з сл. ходити, тинятися і т. ін.) — не знаходячи собі місця, не знаючи чим зайнятися. До відходу поїзда було ще досить часу, і Антон, як неприкаяний, тинявся по станції (Чорн., Потік.., 1956, 107).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 368.

Неприкаяний, а, е.

1) Нераскаявшійся. Зробивсь великим грішником та з журби по грошах і вмер без причастя неприкаяний. Г. Барв. 459.

2) Окаянный, отчужденный отъ людей, не находящій себѣ мѣста. Доле ж моя неприкаяна. Св. Л. 319.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 555.