СІРЯЧИ́НА, и, ж.

1. розм. Те саме, що сіря́к 1. Тільки тепер скинула очима, що усі ж то в синіх жупанах,., а мій — у такий день у сірячині (Барв., Опов.., 1902, 66); // Благенький, поношений сіряк. Вид палений, потріскані руки, Сірячина на плечах в латках (Стар., Вибр., 1959, 93).

2. Домоткане грубе нефарбоване сукно. Міська біднота і особливо передміщани [Дрогобича].., як правило, носили одяг дуже близький до вбрання селян: сіряки з грубої вовняної тканини (сірячини) (Нар. тв. та етн., 4, 1963, 93).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 232.

Сірячина, ни, ж. = Сіряк. Сусідоньки в кармазині, а ти, мати, в сірячині. Макс. (1849). 100. Я постелю сірячину, а в головах кулачину. Чуб. V. 938. Ум. Сірячи́нка. Ходив ж я в чумарочці, тепер в сірячинці. Грин. III. 200.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 128.