СІКНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех. і неперех., розм. Однокр. до сі́кти. Василь, ухопивши Івана за ноги, звалив на нари, щоб не сікнула куля (Чорн., Визвол. земля, 1959, 102); Управитель, зібгавши свій норов, уже з докором звертається до Якубенка.— Лесю, хоч худобу пожалій.— А ви наших дітей, коли вони з голоду пухли, хоч раз пожаліли? — як батогом сікнув [словами] Лесь (Стельмах, І, 1962, 564).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 217.