Про УКРЛІТ.ORG

супокій

СУПОКІ́Й, ко́ю, ч. Те саме, що спо́кій. Супокій навкруг панує, Нерухомо степ лежить (Гр., І, 1963, 47); Скрізь — порох, мертвий супокій, — як сумно у оселі цій! (Др.-Хмара, Вибр., 1969, 132); Заглядає ніч у вічі, В чорнім небі світить свічі, Розливає супокій… Спи, синочку рідний мій! (Рильський, II, 1960, 189); Якийсь супокій обняв його, розкіш наповнила його душу (Фр., VI, 1951, 376); Ще зелено кругом, але є жовте листя. Стоять, задумавшись на сонці, дерева,.. І ясний супокій всю душу залива (Пол., Вибр., 1968, 34); Життя не жартувало зі мною, і доводилося часом про літературні справи забути. А там — тільки хвилина супокою, вже й тягнеш як не щоденник, то зшиток із творами (Вас., IV, 1960, 47); Потомлені,.. Вони [коні] вертаються. Лиш кілька стригунців Не хочуть ні вівса, ні сну, ні супокою (Рильський, І, 1956, 82); — Добрий день вам, панно Маню! — обізвався я з уданим супокоєм (Коб., III, 1956, 27); В очах Задумана й пильна глибінь супокою (Бажан, Вибр., 1940, І94); — Справді, краще в ріднім краю Хоч і кости [кості] положить, Ніж в чужині в супокою, Хоч би і в достатку, жить (Фр., XIII, 1954, 365); Ще ніхто не дивився на час, як на щось самостійне І не залежне від руху предметів чи їх супокою (Зоров, Вибр., 1966, 137); // супоко́єм, у знач. присл., діал. Спокійно. Якась біда не давала йому супокоєм і хвилинки посидіти (Март., Тв., 1954, 419).

Да́ти супокі́й — те саме, що Да́ти спо́кій (див. спо́кій). Щоб серцеві бідному дать супокій, На рідну кохану свою Україну Полиньте на крилах укоханих мрій (Вороний, Вибр., 1959, 45); Знайти́ супокі́й: а) заспокоїтися, набути душевної рівноваги. Батько ж Еней — неспроможен без сина знайти супокою — Каже Ахатові йти до причалів, і все розказати Синові, і самого привести до пунійського муру (Зеров, Вибр., 1966, 240); б) умерти, бути похованим. Я ж буду у труні і.. Знайду під миртами солодкий супокій (Зеров, Вибр., 1966, 445); Лиша́ти (лиши́ти) в супоко́ю — те саме, що Лиша́ти (лиши́ти) в спо́ко́ю (див. лиша́ти). Посадивши його тут, наш кат на якийсь час лишив його в супокою (Фр., IV, 1950, 226); Не дава́ти (не да́ти) супоко́ю — те саме, що Не дава́ти (не да́ти) спо́ко́ю (див. спо́кій). Думи носились по його голові одна за другою,.. не давали йому супокою (Коцюб., І, 1955, 104); Не зна́ти (не ма́ти, не дава́ти собі́) супоко́ю — те саме, що Не зна́ти (не ма́ти, не дава́ти собі́) спо́ко́ю (див. спо́кій). Гадка… гадка го́стить дома. Там, де браття рідні, милі Також томляться в тій хвилі Над роботою тяжкою І не знають супокою! (Фр., XIII, 1954, 407); Не має русалонька I там супокою, Не втопила свого лиха Навіть під водою! (Л. Укр., І, 1951, 325); Нема́ (нема́є, не було́, не бу́де) супоко́ю — те саме, що Нема́ (нема́є, не було́, не бу́де) спо́ко́ю (див. спо́кій). [Коновалиха:] Нема мені супокою, нема радості: аби б який чоловік почав балакати зо мною, зараз молодиці і почнуть зморгуватись (Кроп., І, 1958, 148); — Таким, як ми, — думав Василь, — і уві сні немає супокою (Цюпа, Назустріч.., 1958, 20).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 848.

вгору