ЛИША́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЛИШИ́ТИ, шу́, ши́ш, док., перех.
1. Ідучи, їдучи куди-небудь, не брати з собою. Як то приповідають: і в поле мене не бери, і дома мене не лишай (Свидн., Люборацькі, 1955, 170); На самім споді тачанки лежали в сіні пахучі яблука. Їх румун відмовився брати, лишаючи Маковейчикові на знак своєї прихильності (Гончар, III, 1959, 73); Хіба лишити сани з ялинкою в лісі, а самому вертатись додому? (Коцюб., І, 1955, 81); * Образно. До побачення, сніжні долини, Бліндажі у кленовім гаю, Бездоріжжя чорнозему й глини, Де лишили ми юність свою (Дмит., Вітчизна, 1948, 133); // Віддавати куди-небудь на певний час. Любов Прохорівна вечорами лишала паранджу у сусідових жінок (Ле, Міжгір’я, 1953, 83).
2. Ідучи, покидати кого-небудь, розлучатися з ним. Ой гірко Марусі Матусю лишати, До свекора, до свекрухи Ой та й привикати (Забашта, Квіт.., 1960, 123); Або ж мене вірно люби, Або ж навік лиши (Укр.. лір. пісні, 1958, 242); // Ідучи, покидати кого-небудь, залишати без уваги, допомоги. Уперед! Не жде поступ всесвітній: На шляху пристаючих лиша (Граб., І, 1959, 395); Лишив тебе слабою й невідомо, як тобі тепер (Коцюб., III, 1956, 164); Став Тарас благати колишнього товариша, щоби тільки втихомирився.., а він його не лишить (Ков., Світ.., 1960, 53); // Відходячи кудись, залишати що-небудь без догляду. — Дивись, Івасю, не одходь, братику.. Возів не лишай! (Вовчок, І, 1955, 38); — Бог зна, звідки й з чого занялося… Може, жар у печі лишили (Коцюб., І, 1955, 122); // перен. Переставати існувати в кому-, чому-небудь; зникати. [Зінька:] Де ж поділася моя погорда, де ж поділася моя міць?.. Все, все мене лишило!.. (Кроп., II, 1958, 71); Сестро мила, Нової свічки не світи. І зір погас. Лишає сила (Воронько, Драгі.., 1959, 98).
3. Передавати у спадщину, для використання і т. ін. Коло.. поточку якась добра душа лишала горнятко або коновочку гуслянки (Коцюб., II, 1955, 317); Умерла раз на Соколію бідна вдова, а шестером [шістьом] дрібним сиротам не лишила нічого (Федьк., Буковина, 1950, 59); Такий портрет лишив художник нам, Немов стоїть Міцкевич там донині (Рильський, III, 1961, 282); — Спа-а-алю все. Ні грама німцям не лишу! Хай суху землю гризуть (Тют., Вир, 1964, 328).
4. Виклика́ти після себе що-небудь, бути причиною появи чого-небудь. Там почались мої дороги над рідним гомоном води, де на піску маленькі ноги лишали мокрії сліди (Сос., Близька далина, 1960, 183); Здавалось, з гір потекла колись бистра вода і лишила по собі висохлі кам’яні ложа (Коцюб., II, 1955, 294).
5. Пропонувати залишитися, не йти з певного місця, від певного товариства і т. ін. Обід приходився посередині лекції, його [вчителя] лишали обідати (Коцюб., І, 1955, 405).
6. Іти, їхати з певного місця. Катерина не радила йому лишати рідного краю, бо, як кажуть, в гостях добре, а вдома краще (Чорн., Визвол. земля, 1959, 7); В нерівному бою лишаючи Донбас, він лампочку свою узяв про ліпший час (Рудь, Дон. зорі, 1958, 3); І їм, що лишили навіки свій край, Все мариться-сниться покинутий рай (Пісні та романси.., II, 1956, 254); // Проходити, проїздити повз що-небудь. Згорбившись, осунувшись, Тихович смутними очима поглядав на хати й оселі, що лишав за собою… (Коцюб., І, 1955, 230); Колія Забайкальської залізниці наближається до самого краю берега Ангари, лишаючи по другий бік гірські урвища (Трубл., І, 1955, 80).
7. Зберігати, приберігати для чого-небудь. Тобі посилаю дві фотографії, а дві собі лишаю (Л. Укр., V, 1956, 221); — Що ж ви робите із своїм урожаєм? На посів лишаєте тридцять два пуди (Стельмах, І, 1962, 371); Восени продати можна [телицю] з прибутком, а чи й на зиму лишать — там видко буде (Головко, II, 1957, 398); Лишіть мені одну живу берізку, Один-єдиний свіжий кущ ліщини (Мур., Осінні сурми, 1964, 95); // Не втрачати, зберігати на певний час. Не лишила пам’ять давня світлий молодості слід (Гонч., Вибр., 1959, 80).
8. Зберігати у якому-небудь стані, положенні і т. ін., не порушувати його. Перевертала [пані] усе в буфеті, висувала шухляди комоди і так їх лишала (Коцюб., II, 1955, 241); Вартові здіймають з Нартала частину ланцюгів, але руки й ноги лишають у кайданах (Л. Укр., II, 1951, 503); Кожна з них [ламп] освітлювала якийсь один куток, лишаючи цілу кімнату в сутінку (Смолич, І, 1958, 62); // Беручи частину чого-небудь, іншу не чіпати, зберігати за кимось. — Не бійсь, всієї землі не одберуть, лишать трохи і нам… (Коцюб., II, 1955, 388).
9. Переставати що-небудь робити, відмовлятися від чогось. Блажен, хто міг лишити рано Бенкети юності, до дна Її не випивши вина (Пушкін, Є. Онєгін, перекл. Рильського, 1949, 222); // Позбавляти чого-небудь. — Божусь моєю бородою.., Що тих богів лишу чинів, Які тепер в війну вплетуться (Котл., І, 1952, 243); Довго й голосно читав він. На кінці було: а таку-то Солоху за підпал хлівця лишити усіх прав (Мирний, І, 1954, 70).
10. перев. наказ. сп. Уживається для виразу незгоди з ким-небудь, при бажанні припинити розмову і т. ін. [Кассандра:] Гектар вже був мертвий, а Деїфоб одважний тільки словом. [Деїфоб:] Лишім. Хто вмер, не встане (Л. Укр., II, 1951, 282); — Ну, цю софістику ви лишіть для когось іншого. Нас це не переконує (Головко, II, 1957, 533).
◊ Ка́меня на ка́мені не лиша́ти (не лиши́ти) див. ка́мінь; Лиша́ти (лиши́ти) в спо́кою — не турбувати. Я лишаю його абсолютно в спокою, аж до покінчення екзаменів (Л. Укр., V, 1956, 182); Лиша́ти (лиши́ти) в тіні́ — не брати до уваги; обходити. Буржуазні газети.. говорять про національне визволення на Балканах, лишаючи в тіні економічне визволення (Ленін, 18, 1950, 353); Лиша́ти (лиши́ти) з но́сом див. ніс; Лиша́ти (лиши́ти) мо́кре мі́сце — те саме, що Ка́меня на ка́мені не лиша́ти (див. ка́мінь). — Грізна зброя артилерія.. Ви вкажіть нам ціль за п’ять, за три версти — мокре місце від неї лишимо (Головко, II, 1957, 543); Лиша́ти (лиши́ти) світ — вмирати. О, скажи, моя Вітчизно-мати, Де той світ, веселий, молодий, Що його прийшлось мені лишати, З ворогами йдучи на двобій? (Бойко, Про 17 літ, 1958, 71); Лиши́ти ду́мку про кого — що — те саме, що Ви́кинути з ду́мки; Поки́нути ду́мку (див. ду́мка). А Ганна? Ганна, що ж — дівча.. Про неї й думку він лишив (Дор., Три богатирі, 1959, 34); Не лиша́ти (не лиши́ти) живо́го мі́сця — дуже бити або псувати. Вона [Анелька] моя іржа — а я залізо. Вона мене всього сточила. Не лишила живого місця (Коцюб., II, 1955, 259).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 502.