Про УКРЛІТ.ORG

сумління

СУМЛІ́ННЯ, я, с. Усвідомлення й почуття моральної відповідальності за свою поведінку, свої вчинки перед самим собою, людьми, суспільством; моральні принципи, погляди, переконання; совість. Хто сумління не має, той правди не знає (Укр.. присл.., 1955, 67); Актриса не почувала за собою ніякої вини. Адже вона нічим не забруднила своє сумління, її ніщо не зв’язувало з фашизмом (Собко, Запорука.., 1952, 20); Кожен діяв так, як йому підказувало його революційне сумління (Гончар, II, 1959, 87); — Я зробив не більше того, що веліло мені моє сумління інженера (Шовк., Інженери, 1956, 369); * Образно. Учителько провінціальна! Нині, І завжди, і навіки ти живеш, Бо ти — сумління, що горить в людині (Рильський, Наша сила, 1952, 66); // чого, чиє, перен. Найчесніший, найсправедливіший, найвідповідальніший представник певного колективу, суспільства і т. ін.; живе втілення чесності, порядності. В поводженні з товаришами він був рівний, надійний, дівчата називали його сумлінням факультету (Гончар, Людина.., 1960, 31).

Де твоє́ (у те́бе, ва́ше, у вас і т. ін.) сумлі́ння?; Май (ма́йте) сумлі́ння; Нема́є (нема́) сумлі́ння у те́бе (у вас і т. ін.) те саме, що Де твоя́ (у те́бе, ва́ша, у вас і т. ін.) со́вість?; Май (ма́йте) со́вість; Нема́є (нема́) со́вісті у те́бе (у вас і т. ін.) (див. со́вість).

◊ Втра́тити (розгуби́ти) сумлі́ння [й честь] — стати безсоромним, підлим. [Золотарьов:] Сумління втратив ти, чи, може, сором. Чи те і друге разом? (Дмит., Драм. тв., 1958, 338); [Лицар:] Гордую тобою я не тим, що хлопка ти, а тим, що на послугах розгубила сумління й честь (Л. Укр., II, 1951, 195); Для заспоко́єння (очи́стки) сумлі́ння — те саме, що Для очи́стки со́вісті (див. очи́стка). Політик говорив ніби до товариства, а властиво для заспокоєння свойого [свого] сумління (Фр., V, 1950, 40); Заговори́ло сумлі́ння у кого, у чому — те саме, що Заговори́ла со́вість (див. загово́рювати); Залиша́ти (зали́шити, лиша́ти, лиши́ти) що на сумлі́нні кого, чиєму — надавати кому-небудь право самому судити про правильність своїх учинків. Вірні чи невірні ці інформації — залишаємо на сумлінні автора листа (Еллан, II, 1958, 165); Із спокі́йним (з чисти́м, з ясни́м) сумлі́нням — будучи переконаним у своїй правоті; спокійно. Кого такі пани люблять, того я з спокійним сумлінням можу не любити (Фр., XIII, 1954, 279); Павло Коваль.. вірно ніс службу на крейсері і тепер з чистим сумлінням залишає море (Кучер, Прощай.., 1957, 10); Іти́ (чини́ти, ді́яти) про́ти вла́сного (свого́) сумлі́ння — робити що-небудь усупереч своїм моральним принципам, переконанням. — Скажіть: ніколи ви не кривили душею? Ні в чому не йшли проти власного сумління? (Гончар, Тронка, 1963, 153); [Лежи́ть] на сумлі́нні кого, у кого, чиєму — те саме, що [Лежи́ть] на со́вісті (див. со́вість). Чому не смієшся ніколи? Чи, може, лежить який гріх Великий на тво́їм сумлінню [сумлінні]..? (Фр., XI, 1952, 28); Кров, яку пролили ми з тобою в бою, На сумлінні у ворога — знаю (Перв., II, 1958, 280); Лиша́тися (лиши́тися) на сумлі́нні див. лиша́тися; Му́ки (доко́ри, докі́р, гризо́ти, гризо́та) сумлі́ння — те саме, що Му́ки (доко́ри, докі́р) со́вісті (див. со́вість). І жах, і сором, і муки сумління не давали їй спокою (Тулуб, Людолови, I, 1957, 332); Докори сумління, видно, не особливо гризли його за те, що з-під носа випустив живим того нужденного, більше схожого на чабана, вояку (Гончар, III, 1959, 59); Гризоти сумління перетворювалися в його душі на страх перед наступним судом (Мур., Свіже повітря.., 1962, 175); Не ма́є ні со́рому (ні че́сті), ні сумлі́ння хто; Нема́є (нема́) ні со́рому (ні че́сті), ні сумлі́ння у кого — те саме, що Нема́є ні со́рому, ні со́вісті (див. со́вість). Наші вороги не мають ні честі, ні сумління! (Фр., IV, 1950, 97); Нечи́сте сумлі́ння — те саме, що Нечи́ста со́вість (див. нечи́стий). Правду мовити — мене таки дуже турбує, як ти доїдеш. Особливо моє нечисте сумління докучає мені тепер (Коцюб., III, 1956, 131); Чорні руїни гнітили, як нечисте сумління (Коцюб., II, 1955, 97); Обтя́жувати своє́ сумлі́ння див. обтя́жувати; Проки́нулось сумлі́ння у кого, у кому — те саме, що Заговори́ла со́вість (див. загово́рювати); Ста́ло (ста́не) сумлі́ння у кого — хтось не соромиться робити що-небудь негоже. [Єпископ:] Коли сумління стане — хай втікають [бранці] (Л. Укр., II, 1951,463); Сумлі́ння заму́чило (заму́чить) див. заму́чувати; Сумлі́ння му́чить (му́чило, гризе́, гри́зло, пече́, пекло́ і т. ін.) кого — те саме, що Со́вість му́чить (му́чила, гризе́, гри́зла і т. ін.) (див. со́вість). Мене вже й сумління мучить, що позволив собі таку дорогу приємність (Коцюб., III, 1956, 157); Цілу ніч Юрка гризло сумління, він думав про сестру (Козл., Ю. Крук, 1950, 304); Пече [Дениса] сумління, що покинув батька (М. Ю. Тарн., День.., 1963, 20); Як вели́ть (підка́зує, нака́зує і т. ін.) сумлі́ння — те саме, що Як вели́ть (підка́зує) со́вість (див. со́вість). Робив він те, що йому веліли, робив так, як підказувало йому сумління (Ле, Опов. та нариси, 1950, 172); — Тепер ти відповіш [відповіси] мені на моє питання, — сказала я йому, — а відтак можеш мене про мене, і в воду кинути, як твоє сумління наказує тобі це (Коб., II, 1956, 300).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 838.

Сумління, ня, с. Совѣсть. Ну, яке його сумління: рискаль украсти і казати що це мій. Камен. у. Хто чисте сумління має, той спокійно спить лягає. Ном. № 4435. Постава свята, а сумління злодійське. Ном. №178.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 228.

сумлі́ння = со́вість — моральні принципи, погляди, переконання; за висловом Сократа, найбільше щастя в світі — чисте сумління, найбільше нещастя в світі — сумління нечисте; див. ще суд1. Хто сумління не має, той правди не знає (приказка); Хто чисте сумління має, той спокійно спать лягає (М. Номис); У їх драгунська совість (М. Номис — тобто її повна відсутність).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 587.

вгору