СТРУ́ЖКА, и, ж. Відходи у вигляді тонких стрічок або частинок неправильної форми, що утворюються під час стругання деревини, різання металів і т. ін. В руках у нього заспівав, засвистів фуганок, закрутилися над головою золоті стружки (Чорн., Визвол. земля, 1959, 176); Верстат рівно шелестів металом. Синювата присмагла стружка скручувалась у спіраль і падала шматочками на лист заліза біля Максимових ніг (Ткач, Арена, 1960, 35); Він сів до столу й почав підстругувати своїм маленьким ножиком нового олівця, згортаючи стружки на клаптик чистого паперу (Кучер, Трудна любов, 1960, 381); * Образно. Сонце кида світлі стружки, І щебече дітвора (Мал., Звенигора, 1959, 178); * У порівн. Шапка сиділа на голові сатаною, набакир, а з-під неї білі кучері, як соснова стружка з-під фуганка (Тют., Вир, 1964, 422).
◊ Зніма́ти (зня́ти) стру́жку див. зніма́ти.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 789.