ЗНІМА́ТИ і рідко ІЗНІМА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗНЯ́ТИ, зніму́, зні́меш і рідко ІЗНЯ́ТИ, ізніму́, ізні́меш, док., перех.

1. Діставати, брати зверху або з поверхні чого-небудь те, що там лежить, висить, стоїть і т. ін. Мокрина знімала хліб з воза і клала на простелене на траві рядно (Н.-Лев., II, 1956, 230); Знімаю зірку на кашкеті — Але назавжди воїном лишусь (Шпак, Вибр., 1952, 15); Швидко одягається політрук, натягає чоботи, підперезує ремінь з наганом, знімає з стіни блискучого карабіна (Цюпа, Три явори, 1958, 18); Остап знову схилився над своїми рисунками, знявши з стола скатерку (Кучер, Чорноморці, 1956, 73); Ізняла [Орися] з плеча свої пожитки, Що везла в торбиночці лляній (Шпорта, Запоріжці, 1952, 54); // Прибирати, видаляти що-небудь з якоїсь поверхні, звільняти від чогось. Гошка дивився тоскним поглядом на матір, яка знімала пил з меблів (Мокр., Сто.., 1961, 108); Стоїть вона [пляшка кефіру] вже днів зо три і, певне, зовсім перекисла. Та це не страшно. Зеленаву плісінь зверху все-таки треба зняти… (Грим., Незакінч. роман, 1962, 194).

Зніма́ти (зня́ти) з по́їзда (паропла́ва і т. ін.) кого — зсаджувати кого-небудь з поїзда, пароплава і т. ін. В Боярці їх [хлопців] зняли з поїзда, Василька батько відшмагав ременем, ..А Гервазієві — не купили велосипеда (Смолич, Мир.., 1958, 60).

◊ Зірки́ з не́ба зніма́ти див. зі́рка; Зо́рі з не́ба зніма́ти див. зоря́; Зніма́ти (зня́ти) о́чі з кого — чого див. о́ко; Зніма́ти (зня́ти) по́гляд з кого — чого див. по́гляд.

2. Скидати з себе чи з кого-, чого-небудь щось надіте, пов’язане і т. ін. Ганнуся ласкаво обіймає вчительку за плечі, знімає пальто (Збан., Старший брат, 1952, 64); У сінечки ввійшов — із себе шличок ізнімав (Думи.., 1941, 104); Ми захотіли зняти черевики І бігати, як діти, по калюжах (Рильський, II, 1960, 293); Отой міський зняв пенсне і, витягши, хустку, протирав скельця (Головко, II, 1957, 169); Вже з тиждень з рани зняли пов’язки, і він почував себе зовсім дужим (Ле, Міжгір’я, 1953, 321); // Грабуючи, віднімаючи, відбирати що-небудь надіте. Он глянь,— у тім раї, що ти покидаєш, Латану свитину з каліки знімають (Шевч., І, 1951, 242); Дезертири двічі нападали на дроворубів, віднімали харчі і знімали теплу одежу (Донч., III, 1956, 123); Ніхто [з розбійників] в дівчини не зняв з шиї доброго намиста з дукачами (Вовчок, І, 1955, 359).

Зніма́ти (зня́ти) ша́пку (бриль, капелю́х і т. ін.): а) вітаючися з ким-небудь, скидати головний убір. Хоч там і ворогуєш з ним, а шапку нехотя знімеш (Вовчок, І, 1955, 72); б) (перед ким і без додатка) скидаючи головний убір, виражати свою повагу до кого-небудь, складати шану комусь. Кошовий зняв шапку і вже не як начальник, а як товариш подякував козакам за честь (Довж., І, 1958, 253).

3. Зрізуючи, зрубуючи, спилюючи і т. ін., видаляти з поверхні те, що покриває її або становить верхній шар чого-небудь. Верхній шар грунту вибухами розкидають, знімають, а під ним відкривається пласт морського золотистого каменю (Гончар, Тронка, 1963, 287); Перший взяв уже сокиру, Щоб з кита знімати шкіру (Перв., Казка.., 1958, 22); Кору [крушини] знімають з стовбурів і гілок, а у дуба — тільки з гілок (Лікар. рослини.., 1958, 14); // Збирати після достигання (хліб, плоди, овочі). Никін із сином та невісткою увесь хліб зняли, на жито поорали, вже й тік виготовили на возовицю (Л. Янов., І, 1959, 335); Увечері знімуть [люди] найстигліші яблука і понесуть на вечерю (Ів., Вел. очі, 1956, 41); // Скошувати, зжинати і т. ін. [Вєтров:] Знімайте його [просо] не при корені, а вище, то воно ще раз викине мітелку (Мороз, П’єси, 1959, 234).

◊ Зніма́ти (зня́ти) го́лову кому — суворо карати кого-небудь. Чого то вже вони на Бруса не наговорили? Хоч голову йому зараз знімай (Кв.-Осн., II, 1956, 140); — За цю газету тобі голову знімуть (Панч, Гарні хлопці, 1959, 23); Зніма́ти (зня́ти) стру́жку з кого— лаяти, пробирати кого-небудь. — Щойно Плужник стружку з мене знімав,— пожартував Тарас (Ткач, Плем’я.., 1961, 291); Зніма́ти (зня́ти) шку́ру (три шку́ри, сім шкур) див. шку́ра.

4. Одержувати, обліковувати наслідки якого-небудь виробничого процесу, реєструвати показання вимірювальних приладів і т. ін. Людина стоїть на початку і наприкінці робочого циклу будь-якої машини, ставить завдання і знімає результат (Вітч., 8, 1961, 210); Опадомір знімають два рази на добу (Фіз. геогр., 5, 1956, 93); Йому зробили укол і вправили руку на місце. Зняли рентгенограму (Дмит., Розлука, 1956, 149).

5. Усувати, збивати (пострілом, ударом і т. ін.). [Огнєв:] В голові нашої колони підуть два ескадрони відчайдушних рубак. Пости знімати без шуму (Корн., II, 1955, 44); Так само швидко і тихо зняли [козаки] й інших вартових (Тулуб, Людолови, II, 1957, 533); Німці так близько від мене, що однією чергою я міг би зняти їх усіх (Багмут, Записки.., 1961, 123).

6. Відводити, відкликати звідки-небудь, переводити в інше місце. Командири, батальйонів знімали по черзі з переднього краю в тил окремі рої, формували штурмові групи (Гончар, III, 1959, 208); На схід від Чернігова — дике поле, печеніги. Зніме князь Оскол свої сторожі по Сейму — от і відкритий печенігам шлях до Києва (Скл., Святослав, 1959, 36); Треба.. запропонувати негайно ж зняти з північного тунелю всіх робітників і приладдя й перекинути на кампир-раватську греблю (Ле, Міжгір’я, 1953, 143).

7. Звільняти, усувати (з посади). — Коли він дозволяє, щоб куркульські синки верховодили у комсомолі, значить, сам Нехльода — їхній посібник, і його треба теж знімати з посади! (Шиян, Баланда, 1957, 94); — Місяць чи два мине і вже бачимо: жандарми вночі у флігельку. Знову, значить, біда, у Супрунів, — заарештували, як видно, Гришу, а батька — з посади знімуть знову (Головко, II, 1957, 442); [Аркадій:] Я вирішив Платона з завідування зняти і залишити просто хірургом поки що (Корн., І, 1955, 120).

8. Відмовлятися від чого-небудь, раніше запропонованого, сказаного і т. ін. Я.. переробив його [сценарій] процентів на дев’яносто, внаслідок чого автор демонстративно «зняв своє ім’я» (Довж., І, 1958, 21); Гнида лише оком обвів збори і вже знав, що провалять, бо ж народу з його табору була тільки купка. Тому й зняв свою кандидатуру (Головко, II, 1957, 128).

◊ Зніма́ти (зня́ти) з о́бліку кого — виводити кого-небудь із складу певної організації.

9. Припиняти дію, вияв чого-небудь, відміняти щось. — Нам треба не тільки розгромити ворожі армії і зняти з Європи воєнне становище. Ні, не тільки, не тільки… (Гончар, III, 1959, 15); Світломаскування було запроваджено в місті на початку маневрів флоту, і його не встигли зняти (Кучер, Чорноморці, 1956, 29); // Звільняти кого-небудь від чогось (перев. від того, що турбує, непокоїть). Навіть у міфах трапляються згадки про трави, настій яких зменшував, а інколи й зовсім знімав біль (Знання.., 5, 1965, 3); — Вернися, милий, з чужої сторононьки, Зніми журбу з моєї головоньки (Чуб., V, 1874, 861); Було її як ворожку підсилали до людей, щоб одводила тугу від серця. Так і зніме ясними очима, щирими речами (Барв., Опов.., 1902, 109); Христі наче хто камінь зняв з душі: зразу стало і вільно, і легко… (Мирний, III, 1954, 105).

◊ Зніма́ти (зня́ти) полу́ду (бі́льма і т. ін.) з чиїх оче́й — розкривати кому-небудь справжню суть чогось, робити відомою правду про кого-, що-небудь. Театр знімає полуду з тих очей, що не бачать, відкриває вуха тим, що не чують (Думки про театр, 1955, 80); — Це вже мені десь так бог дав, зняв більма з очей, щоб я других, розумніших та сильніших за себе, навів на стежку… (Коцюб., І, 1955, 118); [Норма:] О так! Ви справжній чудодій, майоре. В одну мить ви зняли з моїх очей полуду, і я побачила, що мій принц — не принц (Галан, І, 1960, 437).

10. Піднімаючи, пересувати, переміщати кого-, що-небудь у вище положення. Скільки-то вже разів йому снилося, що зніма його щось у воздухи з птицями, що падає він і розбивається! (Вовчок, І, 1955, 297); Зняли [два чоловіки] слабого на руки і понесли (Коцюб., II, 1955, 130); Верхівці вихором промайнули повз нього і, знявши над шляхом пил, наче зимову завісу, зникли, в напрямку великого села (Трубл., І, 1955, 68); // рідко. Брати, піднімати з землі, підлоги і т. ін. Лучче ж мені, мати, тяжкий камінь зняти, Ніж за нелюбом та вік коротати (Укр.. лір. пісні, 1958, 310).

11. Підводити, підносити (руки, голову і т. ін.). Гетьман старий ридає, До бога руки знімає (Шевч., II, 1953, 138); Прокинувся — голови не можу зняти: болить (Вовчок, VI, 1956, 247); Минала ніч, вікно уже синіло. Не міг я знять пониклого чола (Сос., II, 1958, 145); // Піднімаючи, підносячи що-небудь, вирізнятися, височіти на фоні чогось. А берест стоїть, знявши до неба гострі віти, загрожуючи місяцеві (Коп., Лейтенанти, 1947, 18).

◊ Зніма́ти(зня́ти) о́чі на кого див. о́ко; Зніма́ти (зня́ти) по́гляд на кого — що див. по́гляд; Зніма́ти (зня́ти) ру́ку (ру́ки) див. рука́; Зніма́ти (зня́ти) ру́ки на се́бе див. рука́.

12. у сполуч. з абстр. ім. Починати, здійснювати дію, виражену цим іменником. Просто дивно, що горобці й ластівки на нашій вулиці завжди, коли побачать мене поблизу, знімають гвалт (Сміл., Сашко, 1954, 5); — Що у вас тут таке?.. Полякалися чого, що крик зняли? — спитав він дітей (Вас., І, 1959, 218); Однієї ночі темної розтялись по селу численні нахабні постріли і собаки зняли тужливе довге завивання (Мик., II, 1957, 9); Кілька разів вистрілив [Ничипір] у повітря, щоб зняти тривогу (Руд., Остання шабля, 1959, 201); Зняли [ми] овацій і вигуків шквал (Дор., Серед степу.., 1952, 72); Наче ціла Польща з місця рушила.. Їдуть та й їдуть, а хто пішки йде, гамір ізняли (Ю. Янов., І, 1954, 36); // Заводити, затівати (розмову, бесіду, мову, річ і т. ін.). Ученик кілька разів знімав розмову про дивного дідуся в селі (Фр., IV, 1950, 158); Князь повів з Софією розмову: він зняв річ про міські зимові забави, концерти, театри і таке інше (Л. Укр., III, 1952, 502); // Збуджувати, викликати (думки, почуття і т. ін.). — Ви хочете, щоб навкруги Довженка зняти громадську думку, оточити роботу цього режисера нашою увагою..? (Ю. Янов., V, 1959, 127); // Висувати, пропонувати (для рішення, виконання, розгляду і т. ін.). Тепер ніхто вже не знімав гострих, пекучих питань, як першого дня, коли Кирило приїхав на дачу (Коцюб., II, 1955, 220).

◊ Зніма́ти (зня́ти) на глум див. глум; Зня́ти веремі́ю див. веремі́я.

13. Точно відтворюючи, копіюючи, переносити на щось розміри, форму і т. ін. чого-небудь. Визначав [Шишмарьов] точне географічне положення пунктів, знімав і наносив на карту береги (Видатні вітч. географи.., 1954, 51); У стройовій частині полку креслярі вже знімали копію з топографічної карти (Гончар, III, 1959, 125); Він поклав перед собою список, з якого знімала копію Тамара, і почав перевіряти, чи все вона написала (Хижняк, Тамара, 1959, 75).

14. розм. Те саме, що фотографува́ти. Віктору все хотілося сфотографувати. Він знімав гарних гуцулок, старих дідів, дітей, потічки, підвісні місточки, кладки, дерев’яні гостроверхі хатки (Томч., Готель.., 1960, 9); Прошу Вас, дядино, не забудьте зняти портрета з Зорі, який-то він тепер (Л. Укр., V, 1956, 149); — То ви вже і нас зніміть на карточку,— просила Санька (Кучер, Трудна любов, 1960, 373).

15. розм. Брати за плату у тимчасове користування; наймати. Зняв я прекрасний, на чотири яруси, міський театр, ще й для паралельних невеличких вистав — малу сцену в сусідньому кінематографі (Смолич, Театр.., 1940, 266); Зняв [Василь] окрему хату й перейшов.. туди жити (Григ., Вибр., 1959, 120).

16. карт. Перекладати верхню частину стасованих карт униз неред роздачею їх гравцям. — Та знімайте вже,— підсуваючи до нього колоду, сказав Книш і почав здавати (Мирний, III, 1954, 147).

17. рідко. Проймати, охоплювати (про почуття і т. ін.). Бовдур не дочув поліціянових слів. Але його зняла тривога. Він скулився в куті і цокотів зубами (Фр., І, 1955, 313); Семена зняла цікавість і разом якийсь острах обгорнув його (Коцюб., І, 1955, 98).

◊ Зніма́ти (зня́ти) до́пит з кого — допитувати. Вранці приїжджі чекісти, знімаючи допити з хуторян, брали й Лавренчиху на допит (Гончар, II, 1959, 226); Зніма́ти (зня́ти) на но́ги див. нога́; Як (мов, немо́в, на́че і т. ін.) руко́ю зняло́ (зні́ме) що, безос.— що-небудь раптово і безслідно зникло (зникне). Щойно Оля розплющила очі — сон як рукою зняло: надворі вже світало! (Юхвід, Оля, 1959, 3); В наступну хвилину почуття втоми й сонливості з Федора мов рукою зняло (Ткач, Арена, 1960, 206).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 666.