СТРА́МНО, присудк. сл., розм. Те саме, що со́ромно. Це страмно було б і родові, як сина у москалі узяли — невістку геть одіпхнути… (Мирний, IV, 1955, 51); [Федора:] А куди ото?..Бач — як собака зігнувся… Страмно поглянути людям у вічі, тікаєш… (Вас., III, 1960, 147).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 750.