СО́РОМНО, присудк. сл. Стан, коли людина відчуває сором. Він біг стернею, наче тікав від кого, і чув, що йому чогось соромно (Коцюб., І, 1955, 99); Люба закриває обличчя руками, їй і в темряві соромно своїх думок (Стельмах, І, 1962, 360).

Со́ромно сказа́ти див. сказа́ти.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 466.

Соромно нар. Стыдно. Та рознесе таку погану славу, що соромно й сказать. Гліб. Соромно такому багатиреві сина-єдинця у найми пускати. Мир. Пов. II. 21.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 169.