СТЕПО́К, пка́, ч. Зменш. до степ. Дуже далеко йому йти — аж у город: через садки, степком і через гребельки (Кв.-Осн., II, 1956, 325); Вийшли [хлопці] на степок — цілина за селом (Свидн., Люборацькі, 1955, 96).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 687.

Степок, пка, м.

1) Ум. отъ степ. Сим. 202.

2) Названіе вола дикаго нрава. КС. 1898. VII. 47.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 202.