СТА́Я, ї, ж.
1. діал. Житло гуцульських пастухів на полонинах. Завів [ватаг] Івана до стаї, де од порожніх бербениць.. та голих лавиць йшов запах пустки (Коцюб., II, 1955, 319); В старій напівзогнилій стаї Кришевської полонини горіло незгасаюче від весни до осені вогнище (Галан, Гори.., 1956, 61); Коломийки пастухи співають, ходячи за отарою, і біля стаї, коли вони відпочивають (Нар. тв. та етн., 1, 1964, 89).
2. діал. Стайня, хлів. Мав [Іван] уже гнати вівці до стаї (Коцюб., II, 1955, 326); Ось обважнілі, з повними вименами дійні вівці. Вони вже нетерпляче чекають знайомого звуку трембіти, щоб бігти скоріше до стаї й увільнитися від надбалого [надбаного] за день тягаря (Хотк., Довбуш, 1965, 78).
3. рідко. Те саме, що згра́я 1. — Та не втечеш, — кричить [Турн], — паничу!.. Тебе я швидко повінчаю І воронів потішу стаю, Коли начнуть твій труп клювать (Котл., І, 1952, 263); Вся земля заколихалась, Стая пугачів зібралась На оселях в хуторах (Бор., Тв., 1957, 81); Стоять на Кардовім мосту гігантські скульптурні постаті, суворі святі і воїни, дивляться на яскраво прикрашені набережні, на спокійні води синьої Влтави, на білокрилих чайок, що стаями в’ються над нею (Гончар, III, 1959, 457); // чого, перен. Велика кількість, скупчення чого-небудь. Там устигли вже чорниці обрости цілі стаї зрубу (Март., Тв., 1954, 303).
4. заст. Те саме, що ста́йка 1. Скошений горох сушили навіть у дощі і в’язали в невеличкі снопики. Ставили невисокі полукіпки в одну лінію, як кажуть тут — у стаї (Рад. Укр., 29.VII 1962, 2).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 673.