СТА́РІСТЬ, рості, ж.
1. Період життя, що наступає після зрілості і характеризується поступовим послабленням діяльності організму; похилий вік кого-небудь; протилежне молодість. Старість іде і хвороби веде (Укр.. присл.., 1955, 149); Всього надбали. Та діточок у їх бігма.. Хто ж їх старість привітає, За дитину стане? (Шевч., І, 1963, 310); Старші невістки та дочки зглянулись на материну старість і по черзі приходили помагати матері прати плаття зимою на річці (Н.-Лев., VI, 1966, 410); Старість з фізіологічної точки зору характеризується зниженням функцій усіх систем організму (Фізіол. ж., II, 3, 1956, 79); В білій сорочці, весь білий і прозорий від старості й доброти, лежав мій дід Семен, колишній чумак (Довж., І, 1958, 65); Петро лишився у неї єдиним сином — втіха її старості, підтримка і надія (Вол., Озеро.., 1959, 59).
До ста́рості дохо́дити (дійти́, дожива́ти, дожи́ти); У (в) ста́рість прихо́дити (прийти́) — досягати старих років, похилого віку. Ти вже до старості доходиш, так позабував єси, що то є молод чоловік (Кв.-Осн., II, 1956, 330); — Дожити до глибокої старості я раджу всім (Ю. Янов., II, 1958, 13); Все записуй в серці молодому, Буде це як знахідка тобі, Коли в старість прийдеш, як додому, Як у гавань тиху по плавбі!.. (Рильський, Голос. осінь, 1959, 30); Заспоко́їти ста́рість див. заспоко́ювати; Зігріва́ти (зогріва́ти, зігрі́ти, зогрі́ти) ста́рість див. зігріва́ти; На ста́рість (ста́рості); Під ста́рість — на схилі віку, досягши похилого віку. Дума [Вовк]: — Лев, мабуть, дурненький Або ж на старість силу збув, Що став такий плохенький (Гл., Вибр., 1951, 30); Ще й досі топче землю Інокентій Гамалія, на старість бороду викохав, як просяний віник, а замолоду парубкам ребра ламав (Тют., Вир, 1964, 21); Йому поставлять пам’ятник. Він буде вирізьблений не похилим, яким він був на старості, а прямий і відвертий, з непокритою головою (Довж., І, 1958, 500); Коли змолоду ворона попід небом не літала, то не полетить вона туди й під старість (Укр.. присл.., 1963, 123); Цар під старість оженився (За походами спізнився), І на горе, на біду Взяв царицю молоду (Перв., Райдуга.., 1960, 86); На ста́рості літ див. літа́; Ста́рість ляга́є на пле́чі див. плече́.
2. Довгочасне, тривале існування чого-небудь (про предмети). Темна стара церковка. Уся вона наче скорчилася від старості (Вовчок, І, 1955, 302); Там стояв під сливкою старий ослін на трьох ніжках, бо четверта зогнила зі старості та й відпала (Март., Тв., 1954, 229).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 657.