ЛІТА́, літ, мн.
1. Період часу в кілька років; роки. Минули літа, а село Не перемінилось (Шевч., І, 1951, 391); Літа пригасили горе, та не могли викорчувати думок, згадок (Стельмах, II, 1962, 407); * Образно. Мов лату на латі, На серце печалі нашили літа́ (Шевч., І, 1951, 282).
Мно́гії лі́та — побажання кому-небудь довгих років життя. — Будь здоров на многії літа! (Кв.-Осн., II, 1956, 14).
2. тільки род. в. У сполученні з числівниками вживається на позначення років. Чи помолодшав я через 10 літ в неволі, чи постарішав серцем, скажи мені, мій брате рідний (Шевч., VI, 1957, 139); — П’ятдесят літ нашої дружби прошуміли в тайзі як один день (Довж., І, 1958, 115); Так ніхто не кохав. Через тисячі літ лиш приходить подібне кохання (Сос., І, 1957, 67).
Сто літ — дуже багато, довго, давно. [Муза:] Звелю писати оди… [Поет:] Сто літ, як вийшли з моди! (Л. Укр., І, 1951, 301); — Я, звичайно, бажаю їй сто літ жити (Гончар, III, 1959, 83).
3. Період часу від народження; вік (у 1 знач.). — Певно, він хлопчик добрий і любий — еге? ..Які його літа? (Вовчок, І, 1955, 377); Ім’я їй — Ната. Олег одних із нею літ (Сос., II, 1958, 457); // Певний період у житті людини. [С а в к а: ] Ой ви, слуги молодії, Беріть коні воронії, Доганяйте, повертайте літа молодії… (Вас., III, 1960, 63); Невинність дитинства не в силі змити погань зрілих літ (Стельмах, II, 1962, 57); // Велика кількість прожитих людиною років; старість. Він.. полишає службу через те, що літа й здоров’я не дозволяють йому клопотатись такими трудними справами (Л. Укр., III, 1952, 513); Козак намагався триматися по-молодецькому, але літа вже зігнули йому спину (Панч, Гомон. Україна, 1954, 97).
◊ В літа́х — те саме, що лі́тній2. Марко Лукич тоді був уже людиною в літах, у трупі його дуже шанували й прозивали "батьком" (Збірник про Кроп., 1955, 343); Дово́дити (довести́) до літ кого — вирощувати, виховувати кого-небудь. Дядина.. мене, сироту, до літ довела (Барв., Опов.., 1902, 95); Дохо́дити (дійти́) [до] літ див. дохо́дити; Літа́ вихо́дять (ви́йшли) — про досягнення повноліття або зрілих років. — Я б тебе, каже, і сватав, коли б ти не крива.. Так і крає мені серце.. А тут літа виходять (Барв., Опов.., 1902, 228); А літа, хто ж їх відає, чи вони вийшли, чи вони не вийшли? про те піп знає (Л. Укр., III, 1952, 668); Літа́ обсі́ли кого — став старим хтось. — Ой лишенько ж тяжке: літа, літа обсіли чоловіка! (Головко, II, 1957, 422), На весні́ літ — замолоду. Біди не знаючи, росла Голубка-дівчина, як ось — На весні літ Де лихо нагле не взялось (Граб., І, 1959, 487); На ста́рості літ — у старості, на схилі віку. [Не] по літа́х — [не] у відповідності до віку. Добре Чіпці у діда підпасичем. Робота.. і по його літах і по його душі (Мирний, І, 1949, 154); Йому сподобалась дівчина — отака не по літах серйозненька (Головко, І, 1957, 368).
4. розм. Період у житті суспільства; часи. І згадував літа лихії, Погані, давнії літа (Шевч., II, 1953, 23); — Ну, та й літа ж тепер настали! — балакають старі люди (Мирний, І, 1949, 326).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 527.