СРІБЛЯ́НИ́Й, срібля́на́, срібля́не́.

1. Зробл., вигот. із срібла (у 1 знач.). У світлиці з’явився слуга, несучи на срібляній таці великий гранчастий штоф з квасом (Добр., Очак. розмир, 1965, 7); Кінь тонконогий здибився, срібляні дзвенять стремена (Мал., Звенигора, 1959, 102).

2. Стос. до обробки срібла (у 1 знач.). Ма́йстер срібля́ни́х справ див. спра́ва¹.

3. нар.-поет. Те саме, що срібля́стий. Вже Сула у Переяслав-місто не тече прозора й срібляна (Забіла, У.. світ, 1960, 172).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 620.

Срібляний, а, е. = Срібний. Тобі Господь великим скарбом буде, небесний царь — горою срібляною. К. Іов. 50.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 193.