СПІ́РНИЙ, а, е.

1. Який викликає спір (див. спір¹ 1). У рамках окремих організацій або партії в цілому можливі дискусії в спірних або не досить ясних питаннях (Статут КПРС, 1971, 14); Спірним є.. походження самого слова «фарфор». Лінгвісти вважають, що це слово походить від арабського слова «фахфурі» (Розповідь.., 1970, 6); У висоту досягає [драконове дерево] 60 метрів, окружність стовбура 13 метрів. Вік його спірний — від двох до чотирьох тисяч років (Веч. Київ, 16.Х 1967, 4).

2. Який є предметом спору (див. спір¹ 2). Знаючи хитрість і нечесність Шнайдера, сумнівалася [Регіна], чи вдасться здобути від нього спірну суму (Фр., VI, 1951, 270); Прийшла до старости одна жінка й узяла балакати з їм [ним] про якусь спірну балку, де сіно дуже хороше (Крим., Вибр., 1965, 422).

СПІ́РНИ́Й, спі́рна́, спі́рне́, розм.

1. Спритний, вправний (про людину). Чоловік спірний до роботи (Сл. Гр.); // Прудкий (про коня). Спірний кінь (Сл. Гр.).

2. Який виконується, здійснюється швидко й успішно (про роботу, справу і т. ін.); // Швидкий (про ходу). Він ішов незалежно своєю важкуватою, поважною і разом з тим спірною ходою (Кундзич, Пов. і опов., 1951, 41).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 531.

Спірний, а, е.

1) Скорый, быстрый. Спірний кінь. Канев. у. Сухе жито спірне молотити. Лебед. у. Чоловік спірний до роботи. Кіевск. у.

2) Спорный, прибыльный, выгодный. Набиток злий не спірний. Ном. № 10374. Яке не вилягло та не поплуталось жито, те спірне косити, а те — ні. Волч. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 178.