Про УКРЛІТ.ORG

спір

СПІР1, спо́ру, ч.

1. Словесне змагання; обговорення чого-небудь двома або кількома особами, в якому кожна з сторін обстоює свою думку, свою правоту. — Основою нашого спору нехай буде.. атеїзм… (Хотк., І, 1966, 51); Оце, закінчивши сівбу І маючи дозвілля, Відпочиваємо добу (Сьогодні в нас неділя). Про те, Який там день у вас [в Америці], Тут вийшов спір між нами (Воскр., З перцем!, 1957, 129); // Полеміка (звичайно в пресі) з різних питань науки, літератури, політики і т. ін. Бувають такі спори і така боротьба думок у пресі, які допомагають читачам ясніше зрозуміти питання політики, глибше усвідомити їх значення, твердіше розв’язати їх (Ленін, 24, 1972, 160); Мені часто.. наші громадські рухи, спори, толки, антагонізми та симпатії видаються бурями в шклянці води (Л. Укр., V, 1956, 62); // Серйозна суперечка; сварка. І каже Лев: «Я зараз поділю [їжу]; Глядіть, щоб не було ніякого тут спору, Бо перекору не терплю!..» (Гл., Вибр., 1951, 110); // перен. Суперечність, зіткнення. Весь вік з водою він [байдак] у спорі, Все пінить хвилю і тремтить… А тій, блискучій, що за гореСплеснула й геть собі біжить (Черн., Поезії, 1959, 193).

2. перев. мн. Взаємні домагання щодо володіння чим-небудь, посідання чогось і т. ін., вирішувані перев. судом. Між Рудим і Лукашевичем багато літ ішла судова тяганина за границю їх маєтностей. Спір той перейшов до них від колишніх власників (Рильський, Веч. розмови, 1964, 43); Кожне дисциплінарне стягнення робітник або службовець може оскаржити в комісії по трудових спорах (Рад. Укр., 15.I 1967, 4).

СПІР2, спо́ру, ч., розм. Швидкість, спритність, успішність (у роботі, діяльності і т. ін.). — Постаріли ми ще за сі годи — нема й того спору в руках, що й тоді був (Барв., Опов.., 1902, 503); [Мати:] Ей, рибонько, то ви вже обробились? Ну, що то сказано, як хто робітний та здужає?.. А в нас — маленька нивка, та й то бог спору не дає… (Л. Укр., III, 1952, 234).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 530.

вгору