СО́ТЕНЬКА, и, ж. Пестл. до со́тня 1. Як тільки зробиться темненько, Лисиці й шле [Щука] то щупачка, То сотеньку карасиків живеньких Або линів гарненьких… (Гл., Байки.., 1959, 91); — Ми, батюшко, вже й маємо сотеньку карбованців,— сказала баба Зінька (Н.-Лев., VI, 1966, 324); // Те саме, що со́тня 1. — За те ж ми, бач, в науку, Із ласки, з милості панів, Вліпили сотеньок із п’ять тобі [Рябкові] київ (Г.-Арт., Байки.., 1958, 54).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 471.