Про УКРЛІТ.ORG

сотня

СО́ТНЯ, і, ж.

1. Одиниця рахунку однакових або однотипних предметів, явищ і т. ін., що дорівнює ста; сто. Де один панує, там сотня бідує (Укр.. присл.., 1963, 115); Сем’я [сім’я] моя щодень росла І вже до сотні доростала (Шевч., II, 1963, 83); Був місяць січень чи лютий, море замерзло на сотню метрів (Ю. Янов., II, 1958, 188); // розм. Сто карбованців. Прийшлося [Грицькові] під осінь лічити заробітки, тільки сотню й налічив! (Мирний, І, 1949, 173); — Кажи, Романе, по-божому, що візьмеш на рік від сотні? — обернувсь Семен до брата (Коцюб., І, 1955, 107); Кожну сотню Макшеєв перев’язував ниткою (Тулуб, В степу.., 1964, 337); // розм. Грошовий знак вартістю в сто карбованців.

Не вбе́реш і в со́тню див. вбира́ти1.

2. тільки мн. Дуже велика кількість, безліч кого-, чого-небудь. Сотні ніг ступали в одно місце, і там вибивався великий слід (Хотк., II, 1966, 54); На довгих стелажах, прикрашених квітами, красувалися сотні сортів його [Мічуріна] гібридів (Довж., І, 1958, 464).

3. У давньоруському війську — військова одиниця, що первісно складалася із ста чоловік. Кінні дружини і полки пішців складалися з окремих одиниць — десятків, сотень (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 367).

4. На Україні в XVI-XVIII ст. — адміністративно-територіальна та військова одиниця; складова частина полку. Полк ділився на сотні. На чолі сотні стояв сотник, якого обирало козацьке населення полку або призначав гетьман, а іноді й полковник (Іст. УРСР, І, 1953, 275); Як грянуть [полки козацькі], сотнями ударять, Перед себе списи наставлять, То мов мітлою все метуть (Котл., І, 1952, 188); По вулицях і на майдані .. тільки вартові по сотнях перекидалися окремими словами (Ле, Хмельницький, І, 1957, 270).

5. У давній Русі, в Росії й на Україні — станові організації. Ремісничі сотні простували через Соборний майдан (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 380).

6. Військовий підрозділ в козачих військах дореволюційної Росії та в контрреволюційних формуваннях періоду громадянської війни. З самого досвіту хлопці вартують біля казарми, вивчають розпорядок дня кінної сотні полуботківців (Головко, II, 1957, 468); Ми їх застукали, сотню гайдамацького полку імені його світлості гетьмана Скоропадського (Ю. Янов., II, 1958, 250); // У період громадянської війни та в перші роки Радянської влади — підрозділ у складі військ червоного козацтва.

◊ Чо́рні со́тні див. чо́рний.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 472.

Сотня, ні, ж.

1) Сотня, сто штукъ.

2) Часть козацкаго полка.

3) Въ старой Украинѣ XVII и XVIII в. извѣстная часть территоріи, состоявшая изъ нѣсколькихъ курінів и сама составлявшая часть полка. Ум. Со́тенька.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 170.

со́тня

1) в Україні XVI—XVIII ст. — адміністративно-територіальна та військова одиниця (складова частина полку);

2) у Київській Русі й старій Україні — станова організація;

3) військовий підрозділ у війську Української Народної Республіки (1917— 1920 рр.).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 571-572.

вгору