СОТВОРЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., СОТВОРИ́ТИ, ворю́, во́риш, док., перех., книжн.
1. Те саме, що ство́рювати. Дивно Іванові, що такі красні гори, такі веселі, а сотворив їх злий [чорт] (Коцюб., II, 1955, 329); Щось зовсім нового, зовсім відірваного від світу його вражень чоловік ніколи не міг і не може сотворити (Фр., XVI, 1955, 11); Ткаля каже: — Мрія наша, скажу вам, такий килим сотворити, щоб очі вбирав (Ю. Янов., II, 1954, 233).
Пере́пічку сотвори́ти див. пере́пічка.
2. Робити, здійснювати що-небудь. Я за ноги Вхопив його та й укинув Максима святого У криницю… Такеє-то Сотворив я, сину! (Шевч., II, 1963, 277); Дякую Вам за гроші і кажу наперед, що я їх Вам ані віддати не годен, ані сотворити щось таке, аби Вам воно стало за ті гроші (Стеф., III, 1954, 234); Як не тебе — твою могилу Я на шляхах війни знайду. І припаду грудьми до неї, І серця кров’ю і теплом.. І нове чудо воскресіння Я, мов месія, сотворю (Дмит., В обіймах.., 1958, 58); // у сполуч. з ім. Здійснювати те, що назване іменником — прямим додатком. Прочане перехрестились і сотворили молитву (П. Куліш, Вибр., 1969, 68); Як тільки циганка сотворила теє ворожбитство, в баби лице почорніло, з рота виступила піна (Тют., Вир, 1964, 16); Як тільки з’явився князь у дверях, пресвітер Ларивон сотворив коротку молитву (Загреб., Диво, 1968, 698).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 471.