СОРО́КА, и, ж.
1. Лісовий птах родини воронових з довгим хвостом і чорно-білим пір’ям, що видає характерні звуки — скрекотіння. Понад поляною все яструби літають, ворони,.. сороки (Фр., IV, 1950, 52); Десь заскрекотала на дереві сорока (Томч., Готель.., 1960, 254); * У порівн. А дівчата, Мов ті сороки, цокотали (Шевч., II, 1963, 209).
◊ Зазира́ти (загляда́ти), як соро́ка в (на) [го́лу] кі́стку, жарт. — уважно приглядатися до чого-небудь. Цілий вечір він просидів навпочіпки біля коритечка.., зазирав у нього, як сорока в кістку (Тют., Вир, 1964, 158); Заглядає, як сорока на голу кістку (Номис, 1864, № 13792); Соро́ка на хвості́ принесла́ що — кому-небудь стало відомо про щось (про відомості, одержані від того, кого не хочуть називати, чи невідомо звідки або від кого одержані).— В вас, мамо, був Ломицький? — А тобі вже сорока на хвості принесла звістку? — сказала мати (Н.-Лев., VI, 1966, 56); — Оце сорока на хвості принесла, що ви збираєтесь переселятись (Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 34); Як соро́ка ла́пою (по тину́) — те саме, що Як ку́рка ла́пою (див. ку́рка). Пише, як сорока лапою. Пише, як сорока по тину (Номис, 1864, № 6078); Як соро́ка на тину́ (кілку́, колу́, рідше на терни́ні): а) незручно. Юрко і в клубі, і в драматичному гуртку, і на вулиці почував себе так, як сорока на тину (Чорн., Визвол. земля, 1959, 221); Примощується [Левко] на воротях, як сорока на кілку (Стельмах, І, 1962, 280); Примостивсь, як сорока на колу (Номис, 1864, № 13785); б) невлаштовано. Він живе, як сорока на тернині: вітер повернувся — полетіла (Укр.. присл.., 1963, 23); в) (перев. із сл. вертітися, крутитися і т. ін.) неспокійно вести себе. Вертиться, як сорока на тину (Укр.. присл.., 1955, 175); [Як] соро́ка на хвості́ розно́сить — хто-небудь швидко поширює якісь чутки, широко оповіщає усіх або багатьох. — Тепер Борух, як сорока на хвості, рознесе по всіх усюдах про весілля (Н.-Лев., І, 1956, 141); — Чи рознесла сорока на хвості, Що я уже директорша? (Підс., Жарти.., 1968, 63).
2. перен. Про надмірно балакучу людину (перев. жінку). Іван почув правдиву ненависть до тої сороки [княжни], що, здавалося, не мала ніякісінького розуміння про божий світ і про клопоти життя (Фр., III, 1950, 154); — То тільки ви, сороки, як збіжитеся, то зараз не про діло, а про сни торочите, — зауважив Оксен (Тют., Вир, 1964, 108).
СОРОКА… Перша частина складних слів, що відповідає знач. слова со́рок1, напр.: сорокава́тний, сорокапудо́вий, сорокати́сячний, сорокато́нний і т. ін.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.
— Т. 9. — С. 463.
Сорока, ки, ж.
1) пт. сорока. Сорока білобока. Рудч. Ск. І. 135.
2) Родъ дѣтской игры. Ив. 38.
3) Въ свадебномъ обрядѣ: а) соро́ку скакати. Танцевать по лавкамъ. Когда вносятъ изъ комори сорочку новобрачной, то, завѣся иконы, всѣ присутствующіе, предводимые старшимъ дружком, держащимъ въ рукахъ сорочку, танцуютъ, съ соотвѣтствующими пѣснями, по лавкамъ и скамьямъ вокругъ стола и всей хаты, обходя ее трижды въ сторону, противоположную движенію солнца. Черниг. г. МУЕ. III. 152. б) водити соро́ки = Ходити перезвою. МУЕ. III. 154.
Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.
— Т. 4. — С. 168.
соро́ка (сороча́ = сороченя́ — пташа сороки) —
1) лісовий птах родини воронових з довгим хвостом і чорно-білим пір’ям, що видає характерні звуки — скрекотіння; останнє здавна пов’язують з віщуванням новини, не завжди доброї, а також гостей (пор. у «Слові о полку Ігоревім»); кажуть: «Сорока на хвості принесла вістку», «Сорока скрегоче, бо гостей хоче»; любить красти блискучі речі («Гляди, бо сорока вкраде»); символ пліткарства («Сорока на хвості принесла» — не лише новини, а й плітку; «Єдина сорока з лісу, а десять у ліс»); символ балакучої дівчини або жінки («Ото сорока!»); вбиту сороку або її пір’я використовували з охоронною метою; існує народна прикмета, — «сорока близько від помешкання літає, під стріху пнеться — бути віхолі, вкладається спати — на похолодання»; об’єкт численних народних порівнянь: «скрекотить, як сорока», «зазирає, як сорока в кістку», «пише, як сорока лапою», «примостився, як сорока на тину»; засіб творення жартівливих нісенітних висловів: «Сорока летить, а собака на хвості сидить», «Сорока колодязь перевернула»; у насиланнях (див.) сороку пов’язують з чортом і відьмою. Сорока білобока (казковий персонаж); Сорока білобока на порозі скакала, гостей дожидала, кашу варила, діток кормила! (дитяча забавлянка); Вертиться, як сорока на тину (прислів’я); Примостивсь, як сорока на кілку (М. Номис); Він живе, як сорока на тернині; вітер повернувся — полетіла (прислів’я); Пише, як сорока лапою (як сорока на тину) (М. Номис — пише нерозбірливо, поганим почерком, погано);
2) рід народної дитячої гри;
3) соро́ку скака́ти — у весільному обряді — танцювати на лавах після того, як винесуть сорочку молодої з комори; танцюють на чолі із старшим дружком, що тримає в руках цю сорочку; танці супроводжуються відповідними піснями; також танцюють тричі навколо хати у бік, протилежний рухові Сонця;
4) води́ти соро́ки — у весільному обряді — після першої шлюбної ночі йти (їхати) до хати молодої на частування з відповідними піснями; ходити перезвою.
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.
— С. 568-569.
