СОПРА́НО, невідм., с. і ж.

1. Високий жіночий голос. Менша [сестра] вигукувала докірливо слова дзвінким сопрано (Крим., Вибр., 1965, 347); Слабеньке сопрано механічно, як завчений урок, виконувало.. естрадну пісеньку про кохання (Дмит., Наречена, 1959, 185).

∆ Колорату́рне сопра́но див. колорату́рний.

2. Співачка з таким голосом. О, князь чував той романс не раз! чув і в концертах від модних сопрано, чув його і в елегантних товариствах (Л. Укр., III, 1952, 502).

3. Високі за регістром різновиди деяких музичних інструментів.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 462.