СОЛО́ДКИЙ, а, е.
1. Який має приємний смак, власт. цукрові, медові і т. ін.; протилежне гіркий, кислий, солоний. Груші були здорові, як кулаки, та солодкі, як мед (Н.-Лев., II, 1956, 377); Ще дитиною бігав він там, з утіхою смакуючи солодкий виноград (Коцюб., І, 1955, 189); Уявляється йому, як вони з Марком ідуть з роботи і їдять кавуна.., обом по бородах тече солодкий холодний сік (Тют., Вир, 1964, 283); Жовте листя, оголені віти, синій холод іде з вишини… По капусниках бігають діти і солодкі їдять качани (Сос., І, 1957, 205); // Пригот. із цукром, медом, варенням і т. ін. (про їжу, питво). Тут ворохи солодких пряників-медовиків, в’язки бубликів (Вовчок, І, 1955, 304); Подали пиріг.. Солодкий, начинка з варення, а в роті так і тане (Багмут, Опов., 1959, 7); Ми їли запечену в сметані картоплю, пили солодкий прохолодний квас (Чаб., Стоїть явір.., 1959, 73); // у знач. ім. соло́дке, кого, с. Їжа, яка має приємний смак, власт. цукрові, медові тощо, або пригот. із цукром, медом, варенням і т. ін. [Конон:] А хто ж на солодке не ласий? (Кроп., II, 1958, 418); Всім відомо — коли Кіра поїсть солодкого, то зразу стає добрішою (Коп., Десятикласники, 1938, 71); // у знач. ім. соло́дке, кого, с. Фрукти, цукерки, тістечка і т. ін., які подають наприкінці обіду тощо; десерт. Обідали у Княжевичів.. Обід: борщ з кашею, голубці, курчата й солодке (Коцюб., III, 1956, 153); // Позбавлений солоного смаку (про воду і т. ін.). Вода тут справді смачна, солодка, не відгонить, як в інших степових колодязях, тухлими яйцями (Гончар, Тронка, 1963, 54); Я із прозорої криниці нап’юсь солодкої води (Сос., І, 1947, 137); // Уживається у складі назв деяких рослин. — Мамо, а солодкий горох ми посадимо тут? (Стельмах, І, 1962, 631); Солодкий перець.
Соло́дке вино́ — вино, вигот. із сортів винограду, що мають у своєму складі значну кількість цукру. Олексій Іванович наливає по чарці собі, панотцеві й кумові доброї оковитої, а кумі — червоного, солодкого вина (Мирний, IV, 1955, 226); Соло́дке молоко́ — молоко, яке не піддавалося бродінню. Жінки розставляють на майдані столи з білими мережаними скатертями, ставлять борщ, хліб, картоплю, молоко — кисле й солодке (Довж., І, 1958, 191).
∆ Соло́дкий ко́рінь див. ко́рінь.
◊ На соло́дкім меду́ див. мед.
2. розм. Те саме, що смачни́й 1. Коли є брат, — солодший хліба шмат (Мал., Віщий голос, 1961, 87).
3. Який викликає приємні відчуття, дає насолоду (про запах, аромат і т. ін.). Птиці співали, квітки сповняли повітря солодкими пахощами (Н.-Лев., III, 1956, 295); Під широко розложеними галуззями сосни цвіли.. сині та білі фіалки, а солодкий їх запах приманював здалека (Кобр., Вибр., 1954, 84); Знов конвалії пахнуть в гаю, білі й ніжні, як вітер у полі… Аромат їх, солодкий до болю, так нагадує юність мою… (Сос., Близька далина, 1960, 148); // Приємний для слуху, ніжний (про голос, звуки). Досі бринить мені в душі його солодкий, рівний, тихий голос (Фр., IV, 1950, 227); Назустріч їм лилися солодкі звуки легкої музики (Дмит., Розлука, 1957, 155); Арфи звук солодкий лине (Бажан, II, 1947, 108); // Який дає моральне задоволення, втіху. Коли б не оця досадна рана, він знявся б як стій і пішов на роботу — велику, важку, солодку роботу (Коцюб., II, 1955, 156); З мрією про такий посуд в кожної [дівчини] в’язалася мрія про щасливе заміжжя, про солодкі родинні турботи (Гончар, Таврія, 1952, 26); Ще за життя батьків восьмилітнього Тараса вперше віддали «в науку». Не солодка то була наука! (Слово про Кобзаря, 1961, 17); // Який викликає почуттєву насолоду. На його серце.. злинула любов, солодка, пахуча (Н.-Лев., III, 1956, 301); Певно, він привітає її і любим словом і солодким поцілунком (Мирний, III, 1954, 233); // розм. Близький і рідний серцю, милий (про людину — перев. при звертанні). — Ой уставай же, уставай, моя газдине солодка! Що не дам вітерцю на тебе дмухнути, мушці сісти не дам (Хотк., II, 1966, 260); — Ой де ти, солодка кохана? Де слово твоє чарівне? (Крим., Вибр., 1965, 242).
4. перен. Який дає відчуття приємності або виражає задоволення, радість, насолоду (про думки, почуття, стан людини). Пізно вернулась вона в покої.. й пішла в свою кімнатку, ховаючись од людей з своїми думами, з своїми солодкими потайними мріями (Н.-Лев., VIII, 1967, 43); Остап.. в нестямі лупав мутними очима, в досаді на жінку, що своїм настирливим, непотрібним галасом пробудила його від солодкого забуття (Горд., II, 1959, 263); Після пляжу — гарно дома Здатись ліжкові в полон… І така солодка втома, І негайно клонить в сон… (Нех., Ми живемо.., 1960, 60).
Соло́дкий сон — спокійний, глибокий, безтурботний сон. Михайло спав солодким сном коло самої хижки (Вовчок, І, 1955, 341); Який солодкий сон, Тамара ніяк не очуняє (Хижняк, Тамара, 1959, 162).
5. перен. Сповнений достатку, щастя, радості, задоволення; щасливий. Давнє дозвілля, солодке життя довелося забути І в непривичній [непризвичаєній] руці зброю належну піднять (Зеров, Вибр., 1966, 336); — Ти везеш ці скромні дари природи [кавуни і дині] додому, щоб присмачити ними не зовсім солодке життя своїх ближніх (Гончар, Тронка, 1963, 111); Як часто я з того балкона дивився, чи не йде вона, моя Марія синьоока… Там я в гіркі й солодкі роки стояв і плакав край вікна (Сос., II, 1958, 479).
6. перен. Підкреслено ласкавий, надмірно або нещиро люб’язний, облесливий. Яків недовірливо поглядає на Терентія, догадуючись, що той десь та підкузьмив [підвів] його. Чого б він таким солодким був? (Стельмах, І, 1962, 595); // Який виражає підкреслену ласкавість, надмірну або нещиру люб’язність, облесливість. — Ой, мати божа! — тихо промовив Бонковський, приклавши трагічно руку до серця й підвівши солодкі очі до неба (Н.-Лев., III, 1956, 58); Стоїть [законовчитель] блідний [блідий], безсила злість в очах,.. а на обличчі закостеніла та ж солодка лисяча осмішка (Вас., IV, 1960, 43); «Візьму!» вирішую я і простягаю руку до пирога.. Дядина побачила це, усміхнулась глузливо і таким солодким голоском каже: — Он бач, ти боїшся брати, а я думала, ти й справді не голодний (Багмут, Опов., 1959, 8); Обидва Глущуки не дуже вірили солодким речам Мар’яна Хомахи (Чорн., Визвол. земля, 1950, 27).
◊ Соло́дке сло́во див. сло́во.
7. перен. Сердечний, щирий, приємний (про голос, розмову і т. ін.). Над Прутом у лузі не місяць зійшов, То хлопець до кралі-дівчини прийшов; Солодка розмова із уст їх плине (Пісні та романси.., II, 1956, 165); Тими ніжними, солодкими словами Зоня могла все зробити з Юзею, що хтіла [хотіла] (Л. Укр., III, 1952, 649); [Маруся:] Тобі б тільки щебетати та мліти від солодких речей!.. (Кроп., І, 1958, 95); // Сентиментальний. Заграло його серце, ллється його любов в солодких віршах «Нового живоття» (Н.-Лев., III, 1956, 313); // у знач. ім. соло́дке, кого, с. Сентиментальність. Я не уявляв собі, наскільки ця річ [«На віру»] слаба, бо 20 літ не перечитував її.. Скільки тут солодкого, ідеалізації селян, яка примітивна техніка і яке все без краю скучне! (Коцюб., III, 1956, 385).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 446.