СОКОЛО́НЬКО, а, ч., нар.-поет. Пестл. до со́кіл¹ 1. Лети, лети, соколоньку, Та й на мою сторононьку (Укр. лір. пісні, 1958, 151); * У порівн. [Дружки:] А у сінечках три верхи, Та нікуди Максимові ввійти, Треба йому соколоньком летіти, Щоб біля Галини сидіти (Кроп., II, 1958, 105).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 440.

Соколонько, ка, соколочок, чка, м. Ум. отъ сокіл.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 165.