СОКОЛИ́ЦЯ, і, ж., розм. Самка сокола (див. со́кіл¹ 1). Обозний помітив у піднебесній високості сокола та соколицю, які то ширяли, то шугали ген над самим вогнищем (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 32); * У порівн. Жінка в його була молода і з себе гарна, прудка й моторна, як соколиця (Вовчок, VI, 1956, 218); // Ласкаве називання жінки (перев. при звертанні). Годі ж бо, сестро, тужити, моя жалібнице, Годі квилить-проквиляти, ясна соколице (П. Куліш, Вибр., 1969, 367).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 440.

Соколиця, ці, ж. = Соколиха. К. Дз. 210. А для нашої молодиці скажуть правду соколиці. Гол. IV. 438.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 165.