СОКОЛИ́НИЙ, а, е.
1. Прикм. до со́кіл1 1. [Настуся (вертається заквітчана, співаючи):] «Якби мені крила, крила Соколинії, Полетіла б я за милим, За дружиною» (Шевч., II, 1963, 191); * Образно. Нас в поході немало лягло, Та прогалин в рядах не було — Нових месників слала Вкраїна, Щоб не слабла сім’я соколина (Воронько, Мирний неспокій, 1960, 133).
2. Власт. соколові, такий, як у сокола (див. со́кіл1 1). В серцях відвага соколина, і гнів, і лють до хижих зграй. Під гул гармат хай пісня лине, нехай звучить про рідний край (Сос., II, 1958, 188); І де пройшла Богунців сила соколина, Там груди стомлені звела Радянська вільна Україна (Шер., Щастя.., 1951, 164); // перен. Дуже пильний, проникливий (про око, очі). Навіть соколине око Панталахи в сутіні не могло добачити засідки (Фр., II, 1950, 262); Він стояв, поклавши руку на ефес шаблі, високий, стрункий, і соколиними очима дивився на свій загін (Десняк, Десну.., 1949, 354); // перен. Який виражає гордість, сміливість, силу (про погляд, очі). [Текля:] Я вас перед усіма вихваляю.. У нього, кажу, і погляд соколиний, хода молодецька (Кроп., І, 1958, 411); Проймає погляд соколиний Віків грядущих далечінь (Рильський, Сад.., 1955, 8).
3. у знач. ім. соколи́ні, них, мн. Назва родини хижих птахів з міцним, гачкуватим дзьобом, до якої належать сокіл, кречет та ін.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 439.